Більше 120 тисяч автомобілів на єврономерах розмитнили українці за останні три місяці. У теорії це мала би бути взаємовигідна операція: держава отримувала свої мільярди гривень за легалізацію євроблях, а щасливі власники авто – доступний транспорт. Однак найбільшу вигоду в цій історії отримали не держава і не власники «блях». А різні посередники – митники, брокери, експерти та просто «рішали». Із чим стикнулися, хто найбільше нажився на розмитненні та що варто було би змінити державі перед тим, як збирати з людей багатотисячне мито. Про це розповідають черкащани, які вирішили розмитнювати свої автомобілі на єврономерах, пише "Громадське: Черкаси".
Наші герої попросили не вказувати їхні імена. Тому імена вигадані.
ЯК МИ РОЗМИТНЮВАЛИ СВОЇ БЛЯХИ
ІГОР, ВЛАСНИК FIAT 2007 РОКУ ВИПУСКУ 1.4. БЕНЗИН
Я давно хотів собі машину. У мене було три тисячі євро. І вибір – або взяти «Ланоса» або авто на єврономерах. Мені знайомі запропонували другий варіант. За прозорою схемою – була можливість вписати моє ім’я в техпаспорт. На відміну від фірм-одноденок, які відкриваються, оформлюють на себе сто машин, і закриваються, я знав, що тут все прозоро, все легально. Я був упевнений у цих людях. Вони для себе приганяли ці машини. Це не була їхня основна робота.
Я придбав свій Fiat у липні 2018 року за 2350 євро. В Україні вона коштує від 6,5 до 8 тисяч доларів. Обирав на естонському сайті. Попросив знайомого привезти машину. Я приїхав до кордону з Польщею, перетнув його, сів у машину в Польщі і заїхав в Україну на 10-денний транзит. Трохи пізніше ми зробили перезаїзд через кордон із Молдовою. Віддав за це посереднику 250 доларів. Тепер я мав право перебувати на цій машині в Україні рік.
Коли я приганяв авто, уже в першому читанні ухвалили цей закон, який смішно називається, – про доступне розмитнення. Я розумів: можливо, доведеться розмитнювати, тому треба брати нестарий автомобіль і з невеликим об’ємом двигуна. Я проїздив місяців зо п’ять. А у листопаді за закон про доступне розмитнення проголосували у другому читанні.
Спочатку я зрадів – зрадів у тому сенсі, що в мене не стара машина і що об’єм не три літри. Я порахував, що за тими документами, які в мене є на руках, вартість розмитнення – всього 780 євро. Це ж і справді доступне розмитнення, подумав я. Але потім з’ясував, що є така штука, як податок на додану вартість (20%). Але 20% не від вартості автомобіля, а від вартості автомобіля плюс вартість акцизу. Додайте ще 3% до пенсійного фонду. Загалом виходить так, що ПДВ складає більшу частину, ніж акциз. І це вже було 1600 євро. Емоції були трішки гірші. Але я змирився.
Коли я назбирав ці півтори тисячі, мій друг, який вже пройшов розмитнення, сказав, що 1600 євро – це мало. Має бути дорожче. Виявилося, є ще платежі. Наприклад, експертна оцінка автомобіля. Що це таке, я не знаю. Як вона відбувається? Ти приходиш до експерта, він фотографує автомобіль. Це займає 4 хвилини. Потім робить папірці і віддає тобі висновок. Коштує це 5 тисяч гривень. Але для того, щоб експерт не оцінив авто за нижчою планкою, я заплатив ще 5 тисяч гривень. Мені прямо сказали: твою тачку не оцінять у стільки, скільки тобі треба. Тому треба дати, умовно кажучи, хабар. Я розумів: якщо я це зроблю, то на цьому зекономлю. Бо від суми оцінки експерта формується ПДВ і акциз. Я заплатив.
Пізніше мені потелефонували і сказали, що твій автомобіль оцінено у 850 євро. Треба зробити купчу (договір купівлі-продажу – ред.) на цю суму. За рахунок цього я зекономив. У митників не виникло питань до цього.
Є ще така дивна штука, як сертифікація. Це довідка про те, чи відповідає моя машина стандарту не нижче, ніж Євро-2. Машина, виготовлена в Туреччині 2007 року, яка їздила по Європі, де в техпаспорті написано Євро-4, проходить сертифікацію, чи справді вона Євро-4. Це коштувало 4000 грн. Я проходив це біля військкомату (компанія «Центр-авто» – ред.) Причому ще в липні ця послуга коштувала 2700 грн. Вони говорять, що черга в них до 24 лютого включно. Я пішов подивитися, як відбувалася сертифікація. Вони знову фотографували машину, перевіряли габаритні вогні, підсвітку номерних знаків. Я отримав через два дні сертифікат. І поїхав ставити на облік.
Я не контактував з цими службами. Я платив посереднику, який допомагав все оформлювати, він казав, куди мені йти, що робити. Я йому заплатив 5 тисяч гривень. Це людина, яка вирішувала всі моменти. Я сам нікому нічого не платив, все платив «рішала».
Я ставив на облік авто 31 січня. В мене весь процес розмитнення зайняв два дні. За рахунок того, що я ніде не стояв у чергах і була людина, яка за 5 тисяч гривень все вирішила.
Якби я повністю знав вартість всіх послуг, чи взяв би я все одно авто на єврономерах? У мене все зрештою добре закінчилося, то чому б ні? Найбільший плюс цієї історії в тому, що купівля авто на єврономерах виявилася такою собі машиною на виплат. Тобто я півроку вже з машиною. Це моє перше авто. Я добре себе почував, будучи євробляхером. І вийшло трішки дешевше, ніж купувати в Україні.
ОЛЕКСАНДР, ВЛАСНИК SKODA 2001 РОКУ ВИПУСКУ
У мене на «бляхах» три машини було. Першу з них, Skoda Octavia, я брав практично біля українського кордону, поряд із Жешувом, у 2016 році. Купив її за 1200 доларів. Вона була оформлена на дядька з Польщі. На мене він зробив доручення, щоб хоч якийсь папірець був. Я її не збирався розмитнювати, бо дуже дорого – близько 85 тисяч гривень. Це більше трьох тисяч доларів. Зрештою я її продав дядькові зі Звенигородки за 1400 доларів. Буде їздити в районі.
Красива була піар-кампанія від влади про 50% знижку. Але якщо розібратися, то економії немає. Бо це лише знижка на один із купи платежів, найменший платіж. Вилізає купа прихованих платежів і набігає космічна сума. Якщо ти навіть купив машину за 300 доларів, експерт, якому ти маєш заплатити 4 тисячі, оцінить її, як захоче.
Я пригнав із Гданська Matiz. Він мені обійшовся з усім у 1200 доларів. Щоб розмитнити цього Матіса, мені потрібно більше двох тисяч доларів. Та за 3,5 тисячі я нового тут куплю. Де логіка? Тому я його розмитнювати не збираюся. Поки їздитиму на ньому. Може, продам по запчастинах. Але я вірю, що в травні щось зміниться. «Блях» же дуже багато в Україні. В мене багато знайомих, які не збираються розмитнювати. 24 травня, коли вступить в дію закон, і поліція зупинятиме й забиратиме ці машини, новий Президент зіткнеться з цією проблемою. І люди радикально налаштовані. І це не іграшки. Бо коли в людини забирають щось, це буде катастрофа.
У мене є готовий рецепт, що робити. Коли росіяни захопили Крим, там всі машини були на українських номерах. Зараз всі вони на російських номерах. І ніхто не говорив їм: давайте розмитнюйте. Даїшники зупиняли людей і казали: дядьку, їдь в ДАІ переоформлюй машину. І дядько поїхав – здав старі номери й отримав нові. Так само можна й нам зробити. Якби я міг купити нову машину, я б її купив. Я б не гнав ту руїну з Польщі. І таких, як я, мільйони. Люди ж у секонд-хенді купують речі не тому, що їм так хочеться, а тому, що не можуть дозволити собі більше. Тому що немає грошей. Те ж саме з машинами. І автомобільне лобі тут ні до чого, бо хто купував нові машини, той купуватиме, хто вдягався в Zara, той і вдягатиметься. Зараз вже треба говорити не про розмитнення авто, а про те, як їх позбутися.
СЕРГІЙ, ВЛАСНИК AUDI A4 1994 РОКУ ВИПУСКУ
Я купив машину наприкінці літа 2018 року. Ауді А4 1994 року випуску. Машина відносно дешева, не дуже великий об’єм. Я знав, що може бути таке, що доведеться розмитнювати. Але надіявся, що буде все не так сумно, думав, що буде дешевше. Хоча готувався до гіршого. Купив я її за 1800 доларів, вдвічі-втричі дешевше, ніж тут на українських номерах. І вдвічі дорожче, ніж вона коштує в Польщі. Я її купляв уже в Україні. Порахував, що простіше й дешевше купити тут, ніж їхати в Польщу. Спеціально хотів дешевшу тачку, бо це моя перша машина.
Я вже її розмитнив. Заплатив за все близько 53 тисяч гривень.
Найбільша проблема – це те, що немає нормальної процедури, все дуже неорганізовано, всюди хаос. Я спілкуюся з багатьма людьми на цю тему і бачу, що на кожній митниці можуть бути різні правила. Через цей безлад є дуже багато людей, які вирішують ці питання на місцях. Найскладніше було розібратися, що робити, куди йти. Я платив «рішалам» один раз – щоб мені зняли машину з обліку.
Машина в мене стара. Тому я звернувся до дилера і він мені виписав документ про те, що це машина стандарту Євро-3. Я досі шукаю, хто мені зробить сертифікацію. Бо через великий ажіотаж сертифікаційні центри не хочуть морочитися зі старими машинами, їх тестувати довше. Я звернувся в Черкаси, і мені відмовили.
Чи було бажання кинути її на кордоні? Так. Бо багато хто казав, що машина може не пройти вимоги євронорми. Я намагався її продавати. Але цікавилися тільки ті, хто хотів поміняти на іншу «бляху». Думав розбирати. Кидати її не хотілося, бо я вже за неї заплатив, і машина мені подобається. Звичайно, легше було купити її тут в Україні, вже розмитнену, ніж розмитнювати її. Воно хоч і геморой, але мені сподобалося розбиратися з тими штуками, в яких я ніколи б у житті не побував.
Мені не хотілося платити ці гроші, я не дуже відчуваю, що щось змінюється. Мене розчаровує те, що для багатьох людей, в яких немає грошей, – це був єдиний шанс їздити на нормальній машині. Не на Ланосі чи Жигулях. Ще більше мене розчаровує те, що за ті самі дві тисячі доларів люди знову їздитимуть на небезпечних автомобілях, на цих гробиках на колесах. Хоча могли би купити щось безпечніше. А тепер не можуть. Я дивлюся ці фотографії з аварій – Славута, Жигулі, Ланос дуже небезпечні.
Митниця – це пекло, там такий безлад. Жодного вказівника, жодної вивіски, поруч продається якась металочерепиця, все так заплутано. Коли я там побував, зрозумів, що потрібно було би зробити якусь просвітницьку кампанію, щоб люди знали, які документи потрібні, щоби брокерам була вказівка не наживатися на цьому. Щоб не було такого безладу в кожній інстанції, а було більше порядку. І тоді б ці «рішали» не наживалися на тому, що люди нічого не знають.
Усі найцікавіші новини Черкас та регіону можна отримувати на нашому каналі в Telegram
