Ні для кого не секрет, що я до 2014 року був на 100% російськомовним і фактично не послуговувався та не володів українською. Процес власної українізації мені дається зовсім не так просто, як може здатися збоку. Дається взнаки вік, коли мозок набагато важче сприймає лінгвістичне різноманіття, ніж у дитинстві. І тут як у кожному непростому процесі – кинути палити чи змусити себе тренуватись – велике значення мають бажання і самодисципліна.
До різних версій мотивації я, традиційно, ставлюсь скептично. Тішить те, що попри мою залишкову побутову російськомовність, уже мої діти будуть на 100% україномовними. Чітко зрозумів, що повноцінна українізація нації і мінімізація присутності російської в нашому життя можлива виключно, коли українці будуть вільно володіти англійською.
Ми живемо в час, коли величезну частину свого часу проводимо в інтернеті. Я б із величезним задоволенням слухав лекції Кіпа Торна замість теж дуже цікавих, але російських Попова і Сурдіна…
На жаль, обсяги україномовного контенту – мінімальні. Не маючи доступу до англомовного контенту, вимушений суттєву частину свого часу отримувати інформацію з російськомовного контенту, якого в рази і в рази більше, аніж україномовного. Треба визнати: він більш якісний і різноманітний. Якщо все перевести у порівняння з традиційними друкованими носіями інформації, то україномовний контент – це глянцевий журнал, російськомовний – це кілька томів енциклопедії. А якщо мати можливість отримати доступ до англомовного контенту – це величезна кількаповерхова бібліотека!
І зараз маю величезне бажання не обмежувати себе лімітованим україномовним контентом, а прорватись до неймовірно величезного англомовного. І якщо пощастить менш ніж через рік зав’язати з політикою, першим пунктом у списку справ під назвою «Життя після політики» стоїть вивчити англійську.
Тож, друзі, говоримо українською! Вчимо англійську!
Олег Петренко, народний депутат України
