Хто та відьма, що краде м̶о̶л̶о̶к̶о воду з криниці?
Можливо трохи довгуватий, «нефейсбучний» допис, але це скоріше роздуми.
В Україні не бракує новин. Можливо, й хотілось би, щоб суспільство як найбільшу проблему обговорювало якогось умовного котика, який сумує на вікні, бо господар довго затримується на роботі. Але схоже, поки що не судилося: калейдоскоп щоденних подій тягне за собою шквал дискусій на теми, кожна з яких змагається за право бути найважливішою.
Останні кілька тижнів у мене в стрічці постійно вистрибує питання води. Причому часто зовсім з протилежною конотацією. Якщо коротко – десь нарікають, що її стало менше, а десь – що забагато. Але в усіх випадках – чітко знаходять винуватого.
У когось у криниці пропала вода. Десь води не вистачає на ціле село і сільський водогін наповнюється лише пізно вночі, та і то – ненадовго. Десь посохли дерева («ні з того, ні з сього»), іноді десятками гектарів. Десь будинок біля ставочка коштував одну суму, а тепер замість ставочка – самі бур’яни і охочих покупців на будиночок, м’яко кажучи не знайдеш.
А от в містах (так здається) – інша проблема. У травні повідомляли про затоплені вулиці Чернівців, Полтави, Тернопільщини. У липні «плавали» Київ, Львів, Рівне, Ужгород і Житомир. У вересні – знову Київ, Луцьк і Одеса, де навіть були загиблі.
Що це? Когось карає засухою, а когось водою?
Насправді – це частина єдиного цілого. Глобальні кліматичні зміни, які більшість сприймає як щось, далеке від нас, часто зі скепсисом і жартами типу «ну то будемо вирощувати банани», уже прийшли. І ці зміни не про «просто стане тепліше». Наслідки – як за прогнозним списком науковців: зміщення кліматичних зон, збільшення сили та кількості ураганних вітрів, тривалі засухи та руйнівні зливи, теплі безсніжні зими та ін.
А потім – йдуть вторинні наслідки, як то: міграція ареалів «південних» хвороб, (як малярія чи хвороба Зіка) туди де їх раніше не було (наприклад, у Європу), деградація ґрунтів, зменшення урожайності традиційних культур (і не лише від ґрунтів), нашестя шкідників, які не змерзли взимку, втрата біорізноманіття, а звідти – і екосистемних послуг. Тобто, якби тільки й проблем, чи ростимуть банани.
І от тут ми підходимо до питання, хто винен і що робити?
По першому – хотілось би показати пальцем на когось іншого, але часто – це ми самі. Ігноруючи заклики науковців, ми з готовністю оберемо радше комфорт, ніж самообмеження. Використання альтернативної енергії, підхоплення «зелених» трендів типу спільних поїздок, вибору екологічнішого транспорту, відмова від одноразового посуду та зайвих речей, використання велосипедів, економія електроенергії (не вдома, а наприклад, у під’їзді, де типу ж «не моє, не шкода») – це все не для нас.
А ще ж – прийняття управлінських рішень. Як розорювання лучних/степових ділянок, добування торфу замість збереження болота («та кому воно потрібне»?), зрубати самосійний ліс замість допомогти йому стати справжнім природним лісом та купа іншого (всі приклади управлінських рішень – про втрату екосистемами здатності консервувати Карбон, який і є основним «винуватцем» змін клімату). І ось так виходить, що наслідки (див. вище) – то не від гіпотетичної відьми, яка вкрала воду, а від наших попередніх дій чи бездіяльності. Звісно, промисловість робить значно більший вклад у забруднення довкілля, але а) ну в побуті і ми ж не святі, б) чи готові ви відмовитись від нового телефону/штанів/предметів інтер’єру/смаколика, які виробляє ненависна промисловість?
І що ж робити? (друга частина питання).
Навчитися з цим жити і пробувати щось змінити. Якщо ви не готові змінюватися самі – не питайте, чому все навколо проти вас. Якщо готові – йдемо далі. Поставтесь серйозно до клімато-орієнтованих порад науковців і пробуйте за ними жити. Вимагайте дотримання цих порад від своєї громади та бізнесу навколо вас. Візьміть участь в стратегічному плануванні громади (обов’язково запитайте, чи пов’язала громада економічний розвиток з екологічними підходами? Чи взагалі – хоч щось екологічне є у планах розвитку?). Підтримуйте відповідальний бізнес і сталі адміністративні рішення (голосом, купівлею відповідних товарів, оплатою послуг).
Світ вже напружує мізки, як протидіяти наслідкам зміни клімату. Селекцією посухостійких сортів і підбором нових с/г культур; заходами з економії води і максимальним використанням технічної (окремо – на пиття, окремо – на туалет); відновленням загублених екосистем, максимальним озелененням міст (а не каліцтвом дерев, бо «нам здається, що вони теоретично можуть зачепити дроти», але то окрема тема). Ну, і вживають заходи, щоб не погіршувати ситуацію.
Направду – мені дуже шкода всіх, хто вже страждає від кліматичних змін. Але шкода також, що більшість не хочуть змінюватись. Хоча – у нас немає вибору.
P.S. Щоб упередити коментарі про те, що зараз нам не до цього. Так. Все, що стосується виробництва зброї, ефективного нищення ворога і допомоги захисникам – поза обговоренням. Все інше – можливо. Бо перефразовуючи В. Черчилля – «то за що ж країна воює?», маємо пам’ятати: питання довкілля – питання майбутнього України.
Олександр Спрягайло, черкаський еколог, проректор з наукової та інноваційної діяльності ЧНУ ім. Богдана Хмельницького Олександр Спрягайло, допис на власній сторінці у Facebook
