На відновленому хімічному виробництві пішла перша продукція. Фото: Громадське ТБ: Черкаси
Черкаси вже не одне десятиліття називають містом великої хімії. Городяни не те щоб дуже гордилися таким — просто давно до цього звикли. Правда, останнім часом окремі підприємства з різних причин згорнули виробництво. Скажімо, вже кілька років не працює завод хімічного волокна, хоча цехи, побудовані ще за СРСР, збереглися. Ось власники Донецького заводу хімічних реактивів батько і син В’ячеслав та Ілля Леоненки й накинули на них оком. Частину площ відремонтували, устаткували. І тепер це підприємство замкненого циклу. На складі — перші тонни готової продукції для замовників з України та закордоння. Тут виготовляють неорганічні речовини для харчової, фармацевтичної й косметичної галузей, пише Урядовий кур'єр.
Частина продукції йде на експорт у країни СНД та Євросоюзу. Завод єдиний в Україні виробляє компоненти для оборонних підприємств та борну кислоту класу «А», необхідну для безпечної роботи АЕС. Сірчанокисле залізо, вироблене в Черкасах, вважає директор Ілля Леоненко, краще за німецьке. І ми можемо цим пишатися.
Рішення про переїзд — вистраждане
До переїзду їх спонукала війна на Донбасі. До останнього сподівалися, що ситуацію врегулюють. Але незабаром на підприємствах уже ходили озброєні люди. Побачивши цінне сучасне устаткування, вони погрожували розстрілом у разі його вивезення. Ілля Леоненко вже переїжджав до Черкас, коли зателефонували будівельники, які робили ремонт у його будинку в Карлівці за Пісками, й розповіли, що прийшли озброєні люди з шевронами батальйону «Восток» і сказали, що забирають будинок за законами воєнного часу. Тут, мовляв, буде штаб. У дворі викопали окопи, збудували бліндажі.
Зрозумівши, що з «русским міром» їм не по дорозі, його колеги-хіміки також твердо вирішили перевозити свій бізнес і команду туди, де не стріляють, де можна розгорнути ефективну виробничу діяльність, працювати на Україну. Таким містом і стали Черкаси. Обрали його ще й тому, що тут чимало хімічних підприємств, є фахівці з відповідною освітою й практичними навичками.
Ілля Леоненко називає себе бізнес-патріотом. Люди, які переїхали в Україну з території, не підконтрольної українському урядові, зробили вибір свого життя. Таким, як вони, не потрібно доводити свій патріотизм. Їхня справа — найкращий доказ. Щоправда, кілька його знайомих переселенців-підприємців таки не витримали нових реалій і повернулися до Донецька. Що ж, це їхній вибір.
Нині переселенці завершують створення сучасного інноваційного виробництва. Без проблем перереєстрували підприємство у Черкасах, перевезли сюди частину устаткування. Решту, яка нині вже заповнила цехи, й ту, яка ще чекає встановлення в реконструйованих приміщеннях, допомогли придбати німецькі партнери. Якщо з перевезенням апаратури, переведенням грошових активів ускладнень не виникало (хоч і це було нелегко з огляду на спротив самопроголошеної влади на Донбасі), то з працівниками заводу, які погодилися на переїзд, довелося добряче поморочитися. Адже в кожного з них сім’я, різні життєві обставини, які необхідно було врахувати. Однак керівники підприємства про людей потурбувалися. Орендували для працівників квартири. Закупили для них постільну білизну, посуд, рушники тощо. Тепер до 25 переселенців, які працюють у цехах оновленого підприємства, додалося ще й 30 черкащан.
— Якось підрахували, скільки ж коштів витратили на переїзд. Виявилося, близько мільйона гривень. Можна сказати, що ми стали своєрідними інвесторами, адже привезли у регіон підприємство, що платить податки і забезпечує населення робочими місцями, — жартує В’ячеслав Леоненко.
До речі, для нього Черкаси — місто не чуже, тому він почувається більшою мірою «поверненцем», ніж переселенцем. Його мати народилася на Черкащині, тут провів дитинство. Тому особиста історія не типова для більшості переселенців зі сходу України.
Для багатьох працівників підприємства переїзд був не дуже простим. Насамперед тому, що залишили на Донбасі рідних. Приміром, Юлія Широкорудова, начальник відділу досліджень та розробок, народилася в Іловайську, там досі живуть її батьки й сестра з чоловіком. Через безсонні ночі й вибухи зважилася. Залишитися у рідному місті означало б загинути: «Якби надумала залишитися, це означало б безробіття, можливо, навіть смерть. Люди там гинули і гинуть досі. Та й підприємства, якому віддала вже не один рік життя, шкода». Щодня подумки летить на Донеччину. Як там рідні? Хоча й до Черкас за кілька місяців уже звикла. Щоправда, й дотепер дивує тутешній неквапний ритм життя. У Донецьку завжди кудись поспішаєш. А тут є час обдумати, зважити той чи той крок. Їй тут подобається, люди щирі, привітні, до переселенців переважно ставляться із розумінням та співчуттям, красива природа. Житлом завдяки адміністрації підприємства забезпечена. Однак таки сумує за рідним краєм.
Без вини винуваті?
Утім, є й проблеми, з якими доводиться стикатися майже всім переселенцям-бізнесменам. Як зауважує В’ячеслав Леоненко, для людей, яким вдалося перевезти з окупованої території свої підприємства та облаштуватися на нових місцях, держава, на жаль, не передбачила жодних податкових пільг чи компенсацій. Але ж люди багато втратили, причому не з власної вини. Зокрема майно, виробниче устаткування, житло. Він вважає, що цю проблему слід розв’язувати на загальнодержавному рівні, актуальна вона не тільки для їхньої родини.
Розвіялися чутки й про якісь можливі стосунки з терористами. Хтось був зацікавлений, аби підприємство припинило існування. Постачальникам, клієнтам і банкам невідомі надіслали брехливі листи. Однак ретельна перевірка податківців порушень не виявила. Та й навіщо підприємцям сумнівні операції, якщо можна чесно заробляти? Так, підтримка у зв’язку з новими обставинами — переїздом, будівництвом — потрібна. Те, що підприємство перебралося в Черкаси, колектив розцінює як нові стартові можливості для розвитку. Вивчивши ситуацію, німецькі партнери вирішили допомогти. Перший транш (150 тисяч євро) надійшов торік. Тепер очікують на новий.
З Черкасами, вважають переселенці-хіміки, їм пощастило. У цьому місті їм спокійно, є хороші умови для розвитку різних виробничих програм. Обласна та міська влада підтримують переселенців. Але адміністративні можливості обмежені законодавчо і фінансово.
Нині багато говорять про розвиток та відродження економіки. Натомість необхідних умов для цього не створено, вважають у колективі. Скажімо, стосовно доступних кредитів, які й посприяли б розв’язанню багатьох проблем. І кредитна політика банків далека від потреб реальної економіки.
Усі найцікавіші новини Черкас та регіону можна отримувати на нашому каналі в Telegram
