Я хочу поговорити про евакуацію. Зараз багато моїх співвітчизниць (пишу фемінітив, бо переважно це жінки) розриваються між бажанням виїхати в безпечне місце і лишитись в Україні. Бо тут рідні, бо тут наша земля, бо є відчуття, що ти ніби зрадниця якась, вони там сидять під обстрілами, а ти просто в бомбосховище задовбалась бігать серед ночі.
Так от шо я хочу сказать:
- Врятувати наших дітей від смерті, фізичної або психічної травми - так само важливо, як і подавать патрони. Бо навіть, якщо всіх нас тут уб'ють, наші діти мають вирости і помститись за нас. Тому якщо у вас є діти, а також є можливість поїхати з ними в безпечне місце - зробіть це. Там ви будете кориснішими, ніж героїчно мерзнути по підвалах. А наші військові будуть воювати впевненіше знаючи, що їхні найдорожчі - в безпеці.
- Якщо у вас навіть немає дітей, але ви нічим фізично не можете зараз бути корисні своїй армії або цивільним - можете теж виїжджати без тягаря на совісті. Особливо якщо у вас паніка і вам реально страшно. Бо допомагати країні зараз можна віддалено: інформаційні війська теж воюють, налагоджувати поставки, скеровувати людей, відповідати на дзвінки гарячих ліній - все це можна робити навіть з іншої країни. Але в критичний момент вас тут не доведеться рятувати і ви точно не станете тягарем.
В цих випадках виїжджати не соромно! Для мене люди, які вивозять жінок з дітьми зараз такі ж герої, як і інші волонтери, які забезпечують армію! Бо це, бляха, збіса важко і збіса відповідально. Якщо у вас транспорт і можливість робити це регулярно - напишіть мені, бо потреба - величезна.
НЕ виїжджайте, якщо ви - здорова, психологічно стійка людина, яка готова фізично захищати свій дім. Якщо ви людина, яка зараз працює в критичній інфраструктурі: медицині, енергобезпеці, продовольчій промисловості, транспортній сфері, тощо. Якщо ви - ефективний волонтер, який фізично допомагає, доглядає, возить, носить, пакує, годує. Якщо ви УЖЕ в безпеці - живете на південному заході України. Або якщо проти думки про евакуацію повстає все ваше нутро - не можна йти проти себе.
Гірше тим, хто хоче, але вже не може цього зробити і тепер відчайдушно волає про допомогу. Подумайте, де ваше місце, щоб бути зараз на 100% ефективними, а не просто існувати.
Звісно, це все мої суто суб'єктивні думки. Але сподіваюсь, вони допоможуть комусь вирішити дилему.
Вікторія Феофілова, громадська активістка, допис на власній сторінці у Facebook
