Існують певні розмежування між календарними датовказами, зокрема, церковним та народним календарем. Хоча виписані у них події часто перетинаються та доповнюють одна одну. Церковні свята обігрувались народом по-своєму розумінню . Проте, в основу саме народного календаря були покладені природні явища, рух Сонця і людини, як егоцентричної основи світу. Власне й сама людина вважала себе значимою частиною Всесвіту та вірила, що якщо буде виконувати певні обряди та дотримуватись звичаїв , зможе керувати перебігом подій, якимось чином впливати на природні явища.
Про особливості місяця лютого з погляду традицій народного календаря та відповідно точки зору на це етнографів-дослідників говоримо з завідувачкою відділом етнографії Черкаського обласного краєзнавчого музею Вікторією Наумчук.
Якщо говорити про лютий, то він за словами науковців-етнографів не є насиченим великою кількістю свят.
— За народними віруваннями, Зима йде геть, коли женуть, або „розстрілюють“ Коляду, — розповідає про народні вірування пані Вікторія. — Слово „розстрілюють“ тлумачилось як „завершення“. На свято Водохреща, після відправлення вечірньої церковної служби, починали „гнати Коляду на дуба “. Цікаво, що в хрещенський вечір вже дозволялось розучувати та співати веснянок. Але лише вдома, тихенько, в родинному колі.
У лютому маємо певні ключові свята. Це свято Харлампія ( 10 лютого ) та Стрітення, яке святкують 15 лютого.
За дослідженнями відомого етнографа Агатангела Кримського та фольклориста Павла Чубинського, у лютому було чимало так званих іменних свят. Вони містили умови на виконання певних робіт. Наприклад, на Харлампія заборонялось прясти, „ Той, хто не допряв прядиво до Богослова, не вартий доброго слова“. Намагалися таким чином врегульовувати трудовий процес та впорядковувати побут. Це був сучасною мовою такий собі „дедлайн“ — чітке планування життя. Тож, лютий характерний підготовчими роботами та оглядинами інвентарю, який мав знадобитись навесні, худоби, залишків збіжжя.
Наприклад, 10 лютого за старим стилем ті, хто мав скотину, ретельно оглядав її, виводив перший раз надвір. Відповідно готували до весни воза і прилаштовували необхідне приладдя до нього. До свята Благовіщення все необхідне обов’язково мало бути підготовленим до роботи на землі. У лютому робили інвентаризацію реманенту, інструментів, рахували залишки збіжжя( чи не поїли його миші). До речі, таку інвентаризацію робили як раз на 14 лютого. За народним календарем, це день Мелатія, коли „чоловік до жінки обертається,“ тобто, починає її більше любити. Чом не аналог більш сучасного Свята всіх закоханих ?!
З давніх часів, домовик вважався оберегом для родини, тому люди намагались його задобрити. В народі вірували, що домовик мешкає за віником і тому, при переїзді в інше помешкання, необхідно старий віник брати з собою. 16 лютого заведено частувати домового, для цього готували різноманітні ласощі. Родина сідала за стіл вечеря ти, але не прибирала залишки їжі. Лишали їх для домовика. Так, як свято отримало назву „Лагодження “, цього дня прийнято було лагодити домашній інвентар. Існувало прислів’я — „Готуй сани влітку, а воза — взимку“.
19 лютого на Вакулу Телятника оглядали худобу, рахували кількість кормів.
21-го ,на Захара Серповидця обов’язково потрібно було залізти на горище та оглянути серпи — наскільки цей інструмент був нагострений та готовий до роботи.
24 лютого — Власів день. У цей час вірували, що хрещенські морози ще не відійшли. Тож, не варто було ховати сані, а зимовий реманент тримати напоготові.
— Чому у певні дні за народним календарем не дозволялось прясти, шити, або ще щось робити по господарству? Все просто — тому що таким цікавим чином регулювалось навантаження хатніми справами. Людям давався певний перепочинок перед чимось дуже значущим,— пояснює Вікторія Миколаївна.
До Стрітення, яке святкуємо 15 січня, готувались як жінки, так і чоловіки. Свічка, вода та писанки були основними атрибутами на це свято.
Жінки мали до цього часу написати стрітенські писанки. Їх готували особливим чином та ховали до Великодня поміж ікон. Лише на Великдень дозволялось зняти з них віск і посвятити. У Кримського зазначається, що такі писанки зазвичай були виписані великою кількістю хрестиків.
Стрітенська вода вважалась неймовірно корисною та цілющою — такою собі аптечкою від багатьох недугів. Пляшечку з водою пращури підвищували на самому видному місці, або поряд із іконами. Люди вірили, що стрітенська свячена вода відводить біду від оселі та її господарів, оберігає худобу, тощо.
На Стрітення із бурульок ( сопляків) також добували воду. До неї було прийнято додавати свяченої води. Тоді її використовували пасічники для оздоровлення роїв бджіл.
Стрітенська свічкою опалювали вхідні двері, малювали хрести. Вона називалась „громовицею“, бо вважалось , що така свічка рятує від грому.
Бувало так, що сонце добре вигрівало місця на підвищеннях. Там утворювались вільні від снігу ділянки-проталини. І саме там, „ближче до неба“, збиралась молодь, аби закликати Весну. Дівчата брали з собою білосніжні хустки-ллянички. Їх розстеляли у вигляді птахів. Щоб хижі птиці не ловили домашніх птахів і щоб у такий спосіб засліпити їм очі. Птахів зазивали на повернення підкиданням угору сухої трави.
Усі найцікавіші новини Черкас та регіону можна отримувати на нашому каналі в Telegram
