Черкаси стали другим містом після Києва, де ексміністр закордонних справ України Дмитро Кулеба презентував свою нову книгу «Дипломатична кухня воєнного часу». Під час зустрічі в мистецькому просторі «Склад №5» дипломат не лише розповів про «внутрішню кухню» міжнародної політики, а й поділився враженнями від візиту на Черкащину.
Враження про Черкаси
Презентація книги, яка поєднує кулінарні рецепти з історіями з перших вуст про ключові дипломатичні рішення часів війни, відбулася у теплій та невимушеній атмосфері. Дмитро Кулеба зізнався, що давно хотів відвідати Черкаси, а тому невипадково обрав місто для першого заходу поза межами столиці. Черкаси, за словами автора, вразили його своєю історичною глибиною, затишком - і навіть надихнули на роздуми про гастрономічну ідентичність міста.
- Я нарешті побачив Трахтемирів, Мошни, Мліїв, Суботів і Чигирин. У вас тут особлива земля - майже фізично відчуваються всі пласти історії. Черкаси справили дуже приємне враження: затишне, зелене місто. Але мені здалося, що ваші бізнесмени не надто цінують історичну архітектуру… Є, наприклад, надзвичайно красива будівля, в яку, вибачте, буквально «вліпили» терасу ресторану. Складається враження, що ця людина просто не любить своє місто. Але бізнес має свою логіку.
За його словами, якщо місцева влада не дбатиме про важливе для громади, не братиме під контроль історичні об’єкти, не захищатиме унікальну архітектурну спадщину від свавілля забудовників, - марно чекати, що з’явиться влада, яка дбатиме про культуру й освіту.
- Влада не з’являється з космосу - вона є відображенням самого суспільства. І доки ми не виховаємо наших мерів та чиновників, не нагадаємо їм, хто їх найняв на роботу, - змін не буде, - наголосив Кулеба.
Черкаський гастрономічний слід
Окремо Кулеба згадав про гастрономію Черкас. Йому сподобались місцеві страви, але бракувало «черкаської» подачі.
- Чому б не запропонувати гостям міста щось дійсно черкаське, або хоча красиво притягнуте до черкаського. Сом з петрушкою, наприклад, - мав би бути сомом по-черкаськи. Трохи фантазії і одна й та сама рецептурна страва заграла би новими фарбами. Стала цікавою для відвідувачів, які вперше в вашому місті. Це як приклад і думка щодо до маркетингових підходів, - резюмував він.
Дипломатія як мистецтво та кухня
Говорячи про свою літературну «страву» - про «кухню» міжнародної дипломатії, Дмитро Кулеба зізнався, що вилив на сторінках книги ті думки та емоції, що накопичились за десятиліття дипломатичної служби та потребували виходу назовні.
- Вважаю, що після 21 року «спільного життя» з МЗС ми заслужили на відпочинок один від одного. Я хотів простою, доступною, мовою пояснити, чому за останні 34 роки все відбувалося в дипломатії саме так, як воно відбувалося. В Україні та навколо України. Я пропоную своїм читачам уявити якусь реальну картинку з того, що вони читали колись в новинах. І побачити, чому все відбувалось саме так, - поділився автор книги. - У мене не було часу на якусь прокрастинацію та певні страждання щодо моєї відставки. Тому практично одразу після цієї події сів за написання книги. Писати її було неважко. Все саме якось органічно виплеснулось на папір, - пояснив Кулеба.
«Дипломатичну кухню воєнного часу» він створював разом з відомим кулінаром, улюбленим шеф-кухарем та суддєю телепроєкту «Майстер-шеф» Дмитром Ярославським.
- Ми створили цей незвичний формат разом із Володимиром Ярославським. Ідея належить мені, проте вона б не відбулася без Володимира, якого вважаю одним із найталановитіших українських шеф-кухарів. Я подумав, що буде сумно просто написати щось на кшталт мемуарів. Тому почав розплутувати логічний ряд. З чим першочергово у людей асоціюється дипломатія? Звісно, мабуть, із вишуканими дипломатичними прийомами. Всі красиво одягнуті, багато їдять та випивають… Саме спираючись на цю уяву багатьох із вас, придумав такий собі незвичний формат, де відкриваю секрети дипломатичної кухні та впускаю читача за лаштунки нашої роботи. Структура цієї книги - повноцінна дипломатична вечеря. Ви приходите і вас пригощають спочатку аперитивом. Ви бачите келихи з напоями, які мають розпалити ваш апетит. Потім пригощають маленькими канапками, запрошують за стіл та починають пригощати іншими закусками, починаючи з холодних, гарячих, основних… Потім йдуть десерти… Та от під кожну таку страву я ділюсь з читачами якоюсь своєю дипломатичною історією. Впевнений, що без Володимира Ярославського вона була б неповною. Він не лише погодився з моєю філософією щодо побудови книги, але й доповнив її рецептами, які приготував та зробив чудові фотографії. Я дуже задоволений підсумком нашої спільної праці, який власне є підсумком мого 21-річного перебування в дипломатії, - підкреслив Дмитро Кулеба.
Дипломат вважає, що часто міжнародна політика нагадує хаотичну та гучну кухню, де постійно щось кипить, дозріває та вимагає миттєвих і правильних рішень. Їжа та дипломатія завжди йдуть поруч. А війна додала цим відносинам нових відчуттів, інтенсивності та ароматів.
Книга містить 25 рецептів та пов’язаних з ними залаштункових дипломатичних історій. Вони розкривають читачеві як під час війни «готуються» найдраматичніші рішення. Перша розповідь починається з історії виникнення шампанського, яка потім логічно пересікається з оповіддю про те, як перша людина Франції Макрон намагався припинити війну в Україні. Все це через призму справжньої ролі знаменитого напою в історії стосунків між росією та Францією.
Дипломатія 90 на 10: формула Кулеби
Зустріч із Дмитром Кулебою в Черкасах тривала понад дві години. Учасники активно ставили запитання про роботу української дипломатії, відносини з ЄС, стратегії інформаційної політики та виклики воєнного часу.
- Я вивів для себе таку формулу, яка, звісно, не має наукового підтвердження, - 90 на 10. 90% у переговорах - це жорстка, непорушна позиція держави. Коли я як міністр, або мої колеги, заходимо до переговорної кімнати, в наших руках - товста папка. І лише 10% документів у ній написані Міністерством закордонних справ. Усе інше - це напрацювання Міноборони, Міненергетики та інших державних органів. Саме вони формують реальну позицію держави. І дипломат не має права від неї відступати або похитнути її. Але якщо є об’єктивна потреба щось змінити, у дипломата є лише два варіанти. Перший - мати переконливий, неспростовний аргумент. Другий - діяти на основі особистих стосунків. Наприклад, запропонувати опонентові «перекурити» й поговорити віч-на-віч. Він, звісно, нічого не пообіцяє одразу. Але це може стати єдиним шансом, що, повернувшись додому, він обговорить усе з урядовцями і зможе переконати їх на користь твоїх аргументів.
За його словами, коли дипломати їдуть на переговори, в їхній папці завжди є психологічний портрет опонента - над ним працюють фахові психологи. Вони аналізують попередні переговори, виступи, інтерв’ю, статті…
- Бо часто дипломатичні переговори дуже схожі на розмови на кухні. Тільки з різним рівнем відповідальності», - резюмував Дмитро Кулеба.
Тетяна Балякіна
Усі найцікавіші новини Черкас та регіону можна отримувати на нашому каналі в Telegram
