В Україні багато руїн. Дещо вже не врятуєш – краще законсервувати, а дещо рятувати необхідно, адже майбутні покоління повинні це бачити.
Дуже багато палаців, які ледві животіють виконуючи певні функції: школи, ПТУ, технікуми – в кращому випадку; туберкульозні, психоневрологічні лікарні – в гіршому; але є і такі, що стоять без вікон і дверей, а інколи без дахів, перекриттів і навіть стін, при цьому маючи статус пам’яток архітектури, часто національного значення. Часто такі палаци є архітектурними шедеврами – саме такі потрапили у рейтинг видання “Україна інкогніта”.
Серед десяти неймовірних українських палаців, які потребують порятунку, – два з Черкащини. Це палац Давидових у Кам’янці і палац Даховських в Леськовому на Монастирищині.
Палац Давидових у Покровській економії, кінець ХІХ ст.
У кінці XVIII століття Кам’янка належало Потьомкіну, який заповів його своїй племінниці Катерині Самойловій, дружині генерал-майора Льва Давидова. В резиденції Давидових у 1820 році оселився молодший син подружжя Василь. Колишній військовий, учасник війни, масон Василь Давидов став одним із основоположників Південного товариства декабристів. В Кам’янці, у маєтку Давидових декабристи часто збирались, розробляючи плани майбутнього повстання. В гостях у Давидових бував Олександр Пушкін. У 1820 році він прожив у палаці Катерини Самойлової чотири місяці.
Після невдалої спроби повстання декабристів було заарештовано. П’ятьох стратили, решту вислали до Сибіру на довічну каторгу. Серед каторжан був і Василь Давидов. У засланні в нього народились троє синів: Петро, Микола і Лев. Перші двоє після амністії родини у 1855 році стали власниками Кам’янки. В містечку вони практично не бували, постійно мешкаючи у столиці. Управляючим маєтками братів став Лев Давидов. На його плечі лягло відновлення занепалого господарства. Дружиною Льва Васильовича була Олександра Чайковська, сестра видатного композитора. Саме тому Кам’янка перетворилась на другий дім і для Петра Ілліча. Майже тридцять років він приїжджав сюди щороку. Тут було написано немало творів, що згодом стали класикою світової музики.
Колишня Покровська економія Давидових розташована на захід від Кам’янки. Це підприємство забезпечувало сировиною Кам’янський цукровий завод. Тут же був маєток сина Льва Давидова – Миколи. Від маєтку зберігся модерновий палац, збудований в кінці ХІХ – на початку ХХ століть, та декілька колоритних кам’яних господарських будівель.
У радянські часи функцію економії було збережено – в ній розташували радгосп, який займався вирощуванням буряків. У палаці спочатку розмістили лікарню, потім клуб. Зараз двоповерховий палац Давидових перебуває у жалюгідному стані. Це ще не руїни, але вже близько до того…
Палац Даховських у Леськовому
Народні перекази стверджують, що заснував село козак Лесько Фариба. Спочатку це був невеликий хутір із садибою, яку називали відповідно до ім’я власника Леськовою. Так згодом стало називатись і село, яке виросло навколо садиби. Вже в ХХ столітті Леськову чомусь перейменували у Леськове.
У Леськовому збереглася будівля, яку можна віднести до перлин садибної архітектури не лише Черкащини, а й всієї України – палац Даховських. Але про цю перлину майже ніхто не знає і майже ніхто її не бачив.
Даховські стали власниками Леськового (чи то Леськової) на початку ХІХ століття. Це були дуже небідні вихідці із Польщі, які могли собі дозволити мати маєтки у багатьох селах України, розводити англійських жеребців і будувати такі палаци, який зараз стоїть, і який ховають від людських очей у Леськовому.
Даховські були справжніми англоманами, тому не дивно що палац зводився у формах англійської готики (точніше неоготики, чи псевдоготики). Ім’я архітектора, що проектував перший варіант леськівського палацу, історія не донесла. Та цей маєток визнавали найгарнішою польською резиденцією у Центральній Україні.
Переворот 1917 року застав Тадеуша Даховського на змаганнях у Відні. До України він повернувся в 1918 році із німецькими військами. Зібравши леськівських селян він вмовляв їх не руйнувати садибу, обіцяв в майбутньому перетворити Леськове на містечко (ну й взагалі райдужне життя). Але не судилося. Після захоплення краю більшовиками та відступу німецьких військ Даховський у свою резиденцію більше не повернувся. Але селяни виконали прохання свого колишнього пана – палац вони не чіпали.
У 1925 році в палаці Даховських відкрили будинок культури Київського цукротресту. Через дев’ять років маєток перетворили на піонерський табір, а у повоєнні роки в ньому функціонував військовий санаторій.
В 70-ті роки минулого століття маєток Даховських перетворили на величезний склад медикаментів. Ймовірно, саме тоді будівлі і парк обнесли високими цегляними мурами.
Роки незалежності України не додали позитиву у життя Леськівського архітектурного дива – в палаці розташували військові склади. Зараз на територію маєтку вхід закритий. А якщо когось і впускають (після тривалих вмовлянь), то на фотозйомку – табу. Наказ зверху.
Майбутнє палацу Даховських “пірнуло у білу млу”. Крізь туман його практично неможливо розгледіти. Місцеві мешканці кажуть, що військові вже комусь продали палац і залишилось владнати якісь паперові справи. Дехто твердить, що палац, який є пам’яткою архітектури місцевого значення, у відповідності до Закону України, продати неможливо. А ще є думки про повернення маєтку Даховським, звичайно не безкоштовно. Але доки хтось вирішує долю “леськівської перлини”, палац почав поступово руйнуватись: вже дуже гарно видно великі щілини у масивних стінах.
Усі найцікавіші новини Черкас та регіону можна отримувати на нашому каналі в Telegram
