Боєць Черкаської тероборони з позивним "Санич" на війні ще 2014 року. У цивільному житті працював лікарем-реабілітологом. Нині він головний сержант роти вогневої підтримки 156 окремого батальйону 118 окремої бригади сил ТРО.
"Після окупації росіянами Криму 2014 року у травні був мобілізований, - розповідає військовий. - Влітку ми прикривали кордон між Україною і невизнаною республікою Придністров’я. Потім нас перевели в зону АТО, де ми охороняли “Буки” до демобілізації в 2015 році. Після першого місяця служби мене призначили на посаду головного сержанта взводу".
З квітня 2020 року чоловік підписав контракт із ЗСУ - служив головним сержантом взводу, а потім командиром відділення у 56 мотопіхотній бригаді під Опитним Донецької області. Далі - у складі 156 окремого батальйону після повномасштабного вторгнення росії брав участь у боях у Попасній Луганської області. Отримав контузію.
"Санич" пояснює, що сержант завжди має бути готовим прийняти командування на себе.
"Сержант повинен бути готовим у критичній ситуації взяти командування на себе, - продовжує захисник. - Це посередник між особовим складом і командиром. Це первинна ланка командування. Він самостійно приймає рішення. Якщо діє правильно, то буде і злагоджена робота відділення і в бою і у побуті. Але є одне "але" - успішність роботи сержанта залежить від командира роти та особового складу. Якщо командир роти неефективний, а військовослужбовці демотивовані, неактивні, то діла не буде. Мені пощастило із підрозділом, командиром роти та батальйону".
Саме сержант іноді ухвалює надскладні рішення, з результатами яких йому потім жити.
"На жаль, іноді саме йому доводиться приймати рішення кому жити, а кому помирати, - говорить військовий. - Ніколи не знаєш наперед, правильне воно чи ні. Потім це ніколи не відпускає".
За інформацією пресслужби 118 окремої бригади територіальної оборони
Усі найцікавіші новини Черкас та регіону можна отримувати на нашому каналі в Telegram
