Пі***и в*бали по дитячій лікарні «Охматдит». Під уламками наразі можуть бути загиблі і поранені діти.
Це новий корпус, де знаходиться онкогематологічне відділення з найважчими дітьми усієї України.
Біль, сльози і бажання помсти.
Але нічого нового. Пі***и вже їб*шили по пологовому будинку в Маріуполі і інших обʼєктах з дітьми.
Світова спільнота висловить обурення і занепокоєння. Українські народні депутати продовжать класти квіти до меморіалу сепаратистів в Одесі і ганяти відпочивати за кордон. Кол-центри далі, за сприяння силових структур, продовжать розводити європейців на гроші, в київських барах і клубах, якщо не сьогодні, то вже завтра буде паті з діджеями і кокаїном.
ТЦК поїдуть по селам і смт вручати повістки соціально незахищеним верствам населення, а інстаграмні шал*ви запишуть пару сторіз, як їдуть в машині і слухають Асті.
І лише армія продовжить вбивати ворога, але вона десь там, в іншій реальності, тому всім пох*й, аби світло було.
Вже післязавтра ввечері всі знову заговорять про переговори, бо «усталі».
Дітей вже ніхто не поверне, а ви «усталі».
Кожна дитяча смерть - це результат вашої втоми, йоб*ні малороси. Живіть з цим.
Дмитро Кухарчук, командир 2 штурмового батальйону 3 ОШБр, допис на власній сторінці у Facebook
Я понимаю эмоциональность военного, но на мой взгляд посыл не совсем верный. Получается, что в своем тексте он обвиняет в случившемся всех, кроме военнослужащих. И это неправильно. Все, что со страной сейчас происходит — это в первую очередь результат действия руководства страны. Давайте честно, что сделала власть для того, чтобы предотвратить гибель детей? К сожалению, ничего.