Фото "Про все".
Останні тижні у Черкасах позначені гарячими новинами про чергове протистояння між міською владою та торговцями, які торгують у невизначених для цього місцях.
Саме про це журналіст „Акценту” поспілкувався із начальником управління інспектування департаменту архітектури, містобудування та інспектування міської ради Олександром Давиденком.
— Таким стрімким був початок наведення ладу у місті, а потім влада почала здавати позиції. Що сталося?
— Що хто б не говорив, але в нашій ментальності залишились наслідки 300-літньої історії царювання російської імперії — віра в доброго царя. Те саме відбувається з нашими торговцями. Вони сподіваються, що прийде добрий цар, і допоможе їм встановити справедливість. Хоча це поняття відносне, бо у кожного своє бачення справедливості та правди. Не важливо, хто виступатиме у цій ролі — чи то буде губернатор, чи міський голова. Насправді, потрібно діяти виключно за законом. Але, щоб не загострювати ситуацію, влада починає загравати з протестувальниками.
— Чому протягом десятиріч не можливо вирішити питання стихійної торгівлі так би мовити безкровно?
— Все просто: „стихійники“ банально не хочуть сплачувати визначені законом та рішеннями міської ради податки. У той час, як існують ті, хто працює на міських ринках, і ці податки сумлінно сплачує. Об’єктивно влада постійно загравала зі „стихійниками“, ще з часів Олійника та Волошина. Як тільки у пана Олійника падав рейтинг як міського голови, він починав ганяти „стихійку“ та за рахунок неї отримував відповідний відсоток підтримки. Такий механізм використовувати не гребував кожен, хто був міським головою Черкас. Аналогічно зі „стихійниками“ поводився Сергій Одарич. Коли йому потрібна була увага громади, якась красива картинка у новинах, він починав організовувати непримиренну боротьбу зі стихійними торговцями. Вони, у свою чергу, збиралися на протестні мітинги біля міської ради. Він до них виходив, спілкувався і ставав в уяві обуреного зібрання на певний час тим самим добрим царем. Зазвичай, таке відбувалось перед якимись важливими голосуваннями, або визначальними для міста подіями та, звісно, виборами. Боротьба зі стихійною торгівлею у нашому місті має дещо маніпулятивний характер. І сьогодні принципово нічого не змінилося. Поліція і наша інспекція бажає навести лад та вивести торгівлю у законне коло. Але ж знову бачимо, що по суті влада починає здавати позиції на цих „барикадах“ та неодмінно йде на поступки. Тут, мовляв, не торгуйте незаконно, а тут торгуйте начебто законно. Так не можна! Бо ми цих реалізаторів просто перемістили з одного тротуару на інший. І правильно деякі члени виконкому, коли приймалося рішення по „стихійниках“ на площі 700-річчя, репетували: „А що ми змінили?!“ Та нічого! Така сама ситуація в ПЗР. З одного тротуару торговців перемістили на інший. Але ми зараз спостерігаємо ще одне цікаве явище. Чисельність нелегальних торговців виросла буквально за останні два тижні. Чому? А тому, що якщо дозволили переміститися на інший тротуар і торгувати там, то туди почали виходити усі знайомі тих перших торговців, яких спершу „ганяли“. Ми спостерігали, як вони між собою ділили місця, малюючи межі крейдою. Захоплювали із скандалами та бійками місця „для своїх“ біля „своїх“ місць. Було 70 чоловік, а тепер на торгівлю з умовним дозволом претендує близько 200!
— Чи вдалося когось все ж відправити на ринки?
— Директори ринків свідчать, що відсоток тих, хто прийшов до них після розгону „стихійників“, коливається в одиницях. Важко навіть якийсь відсоток вирахувати! Більше того, люди, які торгували на ринках, почали приєднуватись до „асфальтників“. А коли „стихійку“ почали ганяти, то вони просто повернулися на свої місця. Один кум, наприклад, торгував на ринку, а інший з асфальту нелегально. Так той другий дзвонить своєму родичу й каже: „Куме, чи ви дурний торгувати на ринку, гайда до мене!“
— А що власне буде з торговцями, які стоять по Гоголя?
— Тут кілька проблем. Перша — люди торгують вже навіть не на тротуарі, а прямісінько на дорозі. Труси розвішані на машинах, на огорожі, білизна, шкарпетки з возиків, з якихось страшних на вигляд металевих будок. Вони реально заважають транспорту, бо торгівля там здійснюється у два ряди! Друга проблема — люди, які торгують вже на тротуарі. Там не можна протиснутись, настільки все щільно заставлено. Захаращені входи до офіційного ринку не дозволять туди дістатись у разі необхідності ні пожежному автомобілю, ні „швидкій“. Якщо щось трапиться надзвичайне — це буде просто катастрофа! А хто буде винний? Міська влада, яка допустила такий „беспредел“. Є ще одна проблема — там лежить купа комунікацій, і якщо знадобиться ремонтувати їх, ми стикнемося з величезною проблемою — як це можна зробити? Не дай Боже, буде пошкоджено трубу і окроп виллється на людей. Хто буде винний? Знову ж таки міська влада. А там пролягають ще й газові труби. З ними як буде у разі аварії? Комунікації дуже зношені, їм по 40 і більше років. Ще один аспект проблеми — з одного боку стоять люди, які платять ринковий збір, усі податки, працюють у законний спосіб. А буквально через метр стоять люди, які нічого не платять, і ніде не зареєстровані. Це хіба так влада має організовувати конкурентні умови для малого бізнесу?
— Яким наразі ви бачите вирішення цієї проблеми?
— Радикальними і непопулярними для влади методами — демонтаж, конфіскація, розгін. Звісно, з попереднім попередженням. На мій погляд, класна була ідея-заклик до городян у Одарича — „Голосуйте гривнею!“. Не купуйте там, де це заборонено. І крапка! І питання само вирішиться у природній спосіб. Однак, очевидно, нашим людям все одно, де і що купувати, — з асфальту рибу та м’ясо разом із трусами, хліб та пиріжки з рук або у незаконних кіосках. Чому не купують у тих, хто сумлінно платить податки? Адже це бюджет, який дозволяє місту розвиватись — це відремонтовані дахи, впорядковані садочки, школи, лікарні. Починаєш аргументовано пояснювати це людям на інспекціях і чуєш лише брудну лайку. Але ж як би це банально не звучало, реально наш міський добробут починається з кожного з нас.
— Нас, як газетярів, сильно хвилює питання реалізації преси нашими розповсюджувачами...
— Я тут не бачу проблеми. Заборони на таку реалізацію в Черкасах не має, але є певні обмеження. Просто елементарно тим, хто торгує пресою, потрібно узяти відповідні дозволи. Чому ми даємо дозволи на торгівлю, наприклад, квасом, морозивом і т.п. Так само ті, хто реалізує пресу, обов’язково повинні мати дозволи. Але не так, як, скажімо, це робить „От і До“, коли в кіосках реально торгують цигарками, прикриваючись газетами та журналами.
— До речі, а скільки коштує дозвіл на торгівлю пресою?
— Взагалі ніскільки. Потрібно лише прийти, звернутись із заявою до міськвиконкому та оформити усі необхідні документи, аби працювати у законний спосіб. І не боятись інспекцій.
Спілкувалася Тетяна Балякіна.
Усі найцікавіші новини Черкас та регіону можна отримувати на нашому каналі в Telegram
