Коли загинули діти Беслану ми плакали і несли квіти та іграшки, роками згадували цю страшну дату. Коли згоріли відвідувачі торгівельного центру Кемєрово, ми тижнями приходили в себе від жалю до родин, ми плакали разом з ними в жалю до безневинних людей. Співчували не дивлячись, на все те зло, що йшло з їхньої країни.
Де? Де зараз каяття і співчуття від тих, хто вважає себе людьми? Тих, хто вважає, що вони невинні? Що це тільки керівництво?
Де, трясця, всі грьобані хароші руські?
Вийшли з квітами і іграшками?
Здригнулися і отямилися? Замайоріли свічками скорботи в інтернеті?
Ні. Мордорія радіє. Злизує краплі сечі, яку ллють їм в очі та дякує. Нарешті вони досягли мети, до якої йшли більш ніж сторіччя: винищили всіх здатних думати і відчувати.
І цього разу їм навіть не довелось будувати табори та тюрьми. Мешканці цієї проклятої країни самі добровільно заточили себе за грати.
Мрію щодня про те, щоб ці криси перегризли самі себе з голоду і люті. Має бути возмездя. Горіти їм в пеклі і на цьому, і на іншому світі.
Тамара Борисова, черкаська волонтерка, допис на власній сторінці у Facebook
