Аліна Отземко з Корсуня-Шевченківського — авторка книги для дітей військових "Чому тато не вдома?". Її вирішила написати у жовтні 2023 року. Чоловік Аліни загинув 7 червня 2024 року, та попри втрату, вона продовжує працювати над виданням, пише Суспільне.
Трирічний син Юрко ще не знає, що тато більше ніколи не потримає його на руках, розповіла Аліна. Звістку про смерть чоловіка отримала від його побратимів.
"Мій чоловік загинув 7 червня 2024 року на Куп’янському напрямку".
Василь боронив Україну у 2014 та 2015 роках. Так само на її захист став і в перший день повномасштабного вторгнення.
"Я просила, я говорила: "подумаймо, у нас є дитина, хто її буде вести в перший клас?" І він сказав: "а якщо всі так подумають, то що буде"".
Тіло чоловіка, аби попрощатися з ним, нині забрати не можуть. А біль від втрати хоч трохи вгамовує улюбленою справою — письменництвом:
"Книжка починається з того, де моя дитина говорить: "раніше ми з татом проводили багато часу разом. Кожного дня ходили на майданчик, гралися, але одного дня почали лунати дивні звуки, як виявилося сиренами повітряної тривоги. Тато вдягнув дивний зелений одяг і став з'являтися вдома дуже рідко". І потім ми розкручуємо 11 розділів. Кожен розділ наступний, він про якусь поїздку. Поїздку на прифронтові території".
Мета книги, за словами пані Аліни, розповісти світу про їхній досвід:
"По-перше, розказати світу про наш досвід. По-друге, напевно, більше це була така місія допомогти. Допомогти іншим діткам розповісти, що це таке".
Ілюстрації — замальовки зі справжніх фото. А головний герой, син Аліни — Юрко, який і справді мандрував з мамою до тата:
"Ми жили в Одеській області. Потім вони були в Чернігівській області, ми їздили туди кілька разів. А потім вони поїхали на схід, вони поїхали в Ізюм. І ми катались по Ізюмщині. І я зараз дуже радію тому, що ми туди їздили кожного разу, бо це дало чоловікові по максимуму можливість побачити дитину".
Аліна зацитувала сторінку з книги:
"Я не знаю, коли знову побачу тата, через тиждень, місяць чи два. Мама каже, коли щось дуже хочеш, то воно збувається. А моя найбільша мрія побачити як одного дня заходить тато, знімає свій зелений одяг — тепер я знаю — форму".
Аліна, окрім як поділитися власною історією зі світом, мала й іншу мету:
"Привернути увагу суспільства і насамперед влади до того, що військовим потрібен відпочинок, а дітям живі батьки".
Нині книга у видавництві. Примірники мають бути готові до серпня, зазначила Аліна. Друкуватиме їх за власні гроші. Накопичити на її мрію допомагав чоловік:
"Такого чоловіка, іншого, я не можу навіть згадати, де він таки існує. Тому, на жаль, буду намагатися робити це все сама. Але, звісно, так само як він, не зможу".
У телефоні назавше залишиться згадка про той день, коли її Василя не стало:
"Тут понад двадцять дзвінків, але на зв’язок він так і не вийшов".
У сина Аліни є подружка, яку вона теж згадала у книжці:
"Катя моя подружка, у Каті більше немає тата? Немає, тут на землі, немає. А в мене є? Про всяк випадок перепитав я".
Як розповісти Юрку, що він бачитиме тата тепер лиш на фото — не знає. Та жити за двох не планує:
"Тато в моєї дитини є. Тепер він охороняє його з неба".
Василь був татом не лише для свого маленького Юрка, а й для друзів, розповів його товариш Андрій Касян. Вони познайомилися, коли навчалися на факультеті історії:
"31 серпня 2006 року я був першокурсником. Підіймаюся у гуртожиток, дев’ятий поверх. Вечір, всі стомлені. І тут йде назустріч такий кремезний п'ятикурсник. То був Василь. Він допоміг нам відкрити двері. Ну і тоді я ще знав, що він буде моїм добрим товаришем. Але відтоді почалася наша дружба. Це людина, яка завжди йшла по життя не завдяки, а всупереч, не зважаючи на. І він був прикладом. У мене ніколи не було старшого брата, але так я собі уявляв цю людину".
Усі найцікавіші новини Черкас та регіону можна отримувати на нашому каналі в Telegram
