Кухарчук та Амброс під час Мар'їнської операції
Днями виповнюється рівно чотири роки, з того моменту як силами добровольців та українського війська було звільнено передмістя Донецька – Мар’їнку. Результатом цієї операції стало захоплення плацдарму та створення умов для зосередження на даній ділянці фронту сил, достатніх для подальшого звільнення окупованого терористами Донецька. Своїми спогадами про ці події поділився безпосередній учасник операції доброволець полку «АЗОВ», черкасець Дмитро Кухарчук.
На думку військових фахівців, ця операція була блискавичною та, дійсно, ключовою з моменту початку російської агресії. Боєць АЗОВу згадує, що того дня учасників майбутньої операції підняли о четвертій ранку, без уточнення мети сполоху. Однак, зі слів бійця, вони були готові до такого сценарію.
- Нас підняли о четвертій, розуміння, куди саме їдемо було лише у керівного складу. Та й розуміння те було не потрібним, адже на фронті немає інших думок, окрім визволення своєї землі, - каже Дмитро.
Нагороди "Балагана"
У своїй розповіді доброволець розповів наскільки близько вони були до «епіцентру» сепаратизму – Донецька.
- Мар’їнка – це не окреме місто, як, до прикладу, Сміла, що розмежовує Черкаси двадцятип’ятикілометровою смугою лісів і полів. ЇЇ швидше можна порівняти з Червоною Слободою – місциною, що плавно переходить у Донецьк, - пояснив пан Кухарчук.
За словами Дмитра, звільняти Мар’їнку азовці вирушили на стареньких КАМАЗах, оскільки іншого транспорту не було. Максимальною «зручністю» при транспортуванні були ящики з-під автоматних набоїв. У підрозділу на той момент не було ані танків, ні БТРів. А єдиним бойовим транспортом був морально застарілий БРДМ, якого зі слів бійця, варто лише у музеях показувати, а не звільняти міста.
У згаданому КАМАЗі їхали окрім Дмитра ще троє черкасців, бійців АЗОВУ, та доброволець з Москви – Сергій Грек на псевдо «Балаган», котрий стане першим загиблим під час цієї операції.
Український прапор над звільненою Мар'їнкою
Поруч зі мною їхав Ігор Зайчук, який був моїм другим номером гранатометника, Сергій Амброс, який героїчно загинув вже пізніше, під час Широкінської наступальної операції, його другий номер – Олег Толмачов, про якого нещодавно говорила вся країна за те, що не потиснув руку Порошенку, і Андрій «Балаган», який всю дорогу розповідав історії про Вальгалу ( і про те, як він мріє туди потрапити зі зброєю у руках), - згадав боєць.
На перших хвилинах просування стався вибух, внаслідок якого з 30 бійців чоти дев’ятеро було важкопоранених, азовці «Стаф» і «Балаган» втратили по нозі.
- «Балаган», не випускаючи з рук зброю, пішов у Одінове військо до Вальгали. Перший загиблий Азову виявився росіянином, що приїхав до нас воювати проти «путінського» режиму, - зауважив Дмитро.
За спогадами добровольця, вимушена зупинка була не довгою. Зібравшись з силами та евакуювавши тяжкопоранених, майбутні визволителі міста рушили далі, зачищаючи вулиці від окупантів та терористів. Дмитро зауважив, що разом з азовцями Мар’їнку звільняли бійці з 51-ї бригади, хоча й не отримували такого наказу.
- Вони пішли до бою, без жодного екіпірування, але сміливі, як соколи. Їхня підтримка була неоціненною. Пам'ятаю, як один сказав: «Як це ви підете далі, а ми сидітимемо?! ЕЕЕ, ні!». Страху не було, лише потреба виконати свій обов’язок. Хлопці з 51-ї ОМБР Сухопутних військ України дали нам декілька танків і «МТЛБшок» (військовий броньований тягач – ред. ). Згрузилися з «КАМАЗів» і зі священним гаслом: «Слава Україні!» пішли до бою, - розповів доброволець.
Дмитро Кухарчук розповів, що розбивши вщент черговий блок-пост сепаратистів, декілька груп АЗОВу зайняли територію Східного району Донецька, попри відсутність такого завдання. З його слів, сьогодні він чітко розуміє, що в той день українське військо могло безперешкодно закріпитися у Донецьку.
Сергій Грек на псевдо "Балаган"
- Назустріч нам вийшов хлопець, родом з Криму на псевдо «Севастополь», що був у Донецьку в якості розвідника. Він вибіг до нас в шортах і «шльопках», але веселий, як ніколи. Сьогодні він знаходиться у російському полоні, у в'язниці ФСБ. Однак, щодо нього «українська» сторона переговори вести не хоче, але я впевнений, що ми його звільнимо, - ствердно заявив Дмитро.
П’ятого серпня 2014 року передмістя Донецька - Мар'їнка, була остаточно звільнено від окупанта і до цього дня лишається під контролем українського війська, хоч і зазнає постійних обстрілів та зазіхань ДРГ ворога.
- Після звільнення, мирні люди, жителі Мар’їнки, зустрічали нас зі сльозами на очах і українською мовою на устах. Навіть після контрнаступу російських військ під Ілловайськом, Мар'їнка вже чотири роки наша. І залишатиметься нашою, - запевнив Дмитро.
Наостанок Дмитро Кухарчук розповів про ставлення діючої влади до добровольців та висловив своє бачення «рецепту перемоги». На його переконання, мотивація та сила українського духу здатні здобувати міста.
Відзнака "За Мар'янську операцію", вручена "Балагану" посмертно
- Сьогодні війна триває, українську армію продовжують «реформувати» лише показово. Насправді ж, у хлопців на передовій забирають важке озброєння і виводять добровольчі підрозділи з зони активних бойових дій. Але є живі приклади того, що ми, добровольці, не сидимо під градами, а звільняємо території. Маріуполь, Мар'їнка, Широкіне – приклади того, як хлопці з Азову, які в переважній більшості навіть в армії не служили, які не мали важкого озброєння, маючи лише мотивацію і силу духу, звільнили велику частину території України. І це не кінець, бо перемога буде за нами! – переконаний пан Кухарчук.
Усі найцікавіші новини Черкас та регіону можна отримувати на нашому каналі в Telegram
