Щорічно 17 вересня в Україні відзначають День рятувальника. Напередодні професійного свята журналісти "Про все" поспілкувались зі старшим пожежним 1-шої Державної пожежної-рятувальної частини №1 у Черкасах, старшим прапорщиком Дмитром Дробишевим.
Чоловік у цій професії вже понад 17 років. За цей час він виїжджав на тисячі викликів пов’язаних із пожежами, ДТП та іншими надзвичайними ситуаціями. Дмитро розповідає, що лише після виконаного завдання, коли проходить адреналін, з’являється розуміння того, що могло статися і з самим рятувальником.
"Моя частина - уже як друга сім'я"
Дмитру зараз 37 років, пожежним він почав працювати з 2005 року. Каже, з того часу багато чого змінилося.
- Пішов працювати одразу після служби в армії. Мені запропонували роботу пожежного, я спочатку думав, йти чи ні. Вирішив спробувати, а якщо не сподобається - звільнюся. І так залишився працювати вже 18-й рік. За цей час робота змінилися на краще. Раніше виїжджали на старих автомобілях, були старі бойовки (ред. - спецодяг), вони весь час промокали. А зараз змінилося багато чого: з’явилися нові автомобілі, більш сучасний одяг, каски, краги (ред. - пожежні перчатки), чоботи, пожежно-технічне озброєння на автомобілях стало краще, - розповідає Дмитро.
Він зізнається, що спочатку не дуже хотів ходити на роботу.
- Мабуть, це було пов’язано з колективом. Але коли він почав змінюватися, звільнилися старші працівники і набралися молоді, то вже почав ходити на роботу із задоволенням. У колишніх працівників, які вже вийшли на пенсію, були ще якісь радянські звички, з ними не пожартувати, все було строго. Але я вдячний їм за все, чому вони мене навчили. Ці два роки, що я був з ними, я навчився багато чому, - каже пожежний.
Зараз для Дмитра його частина - уже як друга родина.
- Ти довіряєш цим людям, можеш відкритися, розповісти все. Великий плюс цієї професії у тому, що ти довіряєш своїм побратимам навіть власне життя. Ти знаєш, що в тяжку хвилину вони тебе не залишать.
“Найважче, коли приїжджаєш на виклик, а вже запізно…”
За роки роботи пожежним-рятувальником Дмитро Дробишев виїжджав на тисячі викликів. Роботи, каже, вистачає у будь-яку пору року.
- Бувало, що за добу доводилося бувати на 17-тьох викликах. Тоді ми просто поверталися з одного завдання і одразу їхали на інше. Навіть не встигали переодягнутися чи покупатися. Коли заступаєш на чергування, ти не знаєш, скільки станеться пожеж чи інших надзвичайних подій. Буває, що одні ДТП трапляються, буває - все разом, - каже він.
Дмитро говорить, що найважче для нього в роботі - бачити жертв, яких не вдалося врятувати.
- Важко, коли ти приїжджаєш на виклик, а вже запізно: є загиблі, особливо прикро, коли це діти. Був випадок, наприклад, коли дитина загинула від переохолодження. Мама кудись пішла, загуляла, залишила дитину 8-9 місяців саму і вона замерзла. На таке найважче дивитися.
Дмитро пригадує, коли вперше побачив людину, яка згоріла.
- Я ще молодий був, лише вчився. Горіла хата. Командир сказав заходити разом з ним. Я дивився, як гасять пожежу, і коли дим уже почав розвіюватися - побачив людину. Від температури тіло стало утричі більшим, півруки згоріло. Мабуть, після цього я три дні не міг їсти. Хто не витримував такого, звільнялися, - каже пожежний.
Також він говорить, що усвідомлення того, що могло статися із ним самим під час, наприклад, пожежі приходить лише коли він повертається з виклику назад у частину.
- Коли їдеш на виклик, у тебе скільки адреналіну виділяється, що ти нічого більше не відчуваєш, ти виконуєш свою роботу. Лише після того, як завершилася пожежа чи якась надзвичайна ситуація, ти починаєш усвідомлювати те, що могло з тобою статися. Якось мій побратим - Максим Пархоменко - врятував мені життя. Горіла будівля і ми з ним пішли по даху. Я ломом пробив дах і вже почав провалюватися вниз, а там саме пекло. Тоді Максим мене схопив за апарат і витягнув, - розповідає Дмитро.
“Коли заходиш у будинок - не знаєш, хто і що на тебе там чекає”
Рятувальників часто викликають у випадках, коли потрібно потрапити у закриті будівлі. Тоді, говорить Дмитро, ніколи не знаєш, хто і що чекатиме на тебе за дверима.
- Бувало, що ми заходили рятувати чоловіка із задимленого приміщення, а він почав кидатися на нас із ножем. Також колись чоловік закривався вдома із жінкою та дитиною та погрожував їм. Туди викликали поліцію, а ми відкривали двері. Коли заходимо в будинок, ніколи не знаємо, що там точно чекає. Тоді знову ж рятує адреналін, і лише після того розумієш, що могло з тобою статися, - розповідає пожежний.
“Під час масштабних надзвичайних подій працюємо і поза межами області”
Черкаські пожежні-рятувальники під час масштабних надзвичайних ситуацій в Україні виїжджають працювати і поза межі Черкаської області.
- Коли кілька років тому горіли ліси в Чорнобилі ми теж їздили їх гасити, - згадує Дмитро Дробишев. - Ми жили там 10 днів. Тоді там були рятувальники зі всієї України.
Пожежний каже, що від таких поїздок не втомлюється, а навпаки радий зустрітися з колегами з інших куточків України. Від цих зустрічей і людей набирається енергії.
“За хвилину ми маємо одягнутися і ще за хвилину - виїхати на виклик”
На виклик пожежні-рятувальники збираються менш ніж за дві хвилини. Дмитро каже, що стараються виїхати якомога швидше, адже від цього може залежати чиєсь життя.
- Якщо надійшов виклик, ми одягаємося за хвилину. За цей час маємо одягнути спеціальні штани та куртку, чоботи, каску, краги. Усе спорядження, якщо взяти ще рукав, лом, сокиру та “хуліган” (ред. - лом Геллігана), то кілограм 15 важить. Ще за хвилину машина вже має виїжджати з гаража. Машини у нас завжди заправлені та з водою. Навіть коли автомобіль повертає, можна побачити, як з нього вихлюпується вода, - говорить Дмитро.
Він розповідає, що пожежні постійно навчаються та покращують свої навички.
- Ми постійно вчимося. До нас приїжджали колеги із США, показували як працюють там. Вони щось розповідають нам, ми теж можемо щось підказати їм. Обмінюємося досвідом, - каже Дмитро.
Рятувальники також повинні вміти надавати першу домедичну допомогу та підтримувати свою фізичну форму.
- Коли тільки прийшов на цю роботу, напевно це моє друге чергування було, надійшло повідомлення, що дитина закрилася на восьмому поверсі і батьки не можуть до неї потрапити. Але там був відчинений балкон. Драбину, яка є на пожежній машині, не могли близько підвезти до будинку, відстань була десь півтори метри між нею і балконом. І я тоді, молодий ще був, ці півтора метри на висоті восьмого поверху перестрибнув, розкачався на драбині і “щучкою ниряв” туди, - пригадує пожежний.
Забобони і традиції пожежних-рятувальників
Дмитро Дробишев розповідає, що рятувальники мають свої особливі традиції та, навіть, забобони.
- Коли приходить нова людина перший раз на чергування і виїжджає на виклик - його обливають водою. Було б це літо чи зима, після повернення з першого виклику його повністю обливають, що навіть спідня білизна стає мокрою. Якщо виїзду немає - то нічого не роблять.
Також не можна бажати “спокійної ночі” на чергуванні, бо тоді вночі буде виклик. Потрібно говорити “сухих рукавів”. Але все-одно, звичайно, це не є гарантією, що викликів не буде. Скоріше вже просто традиція.
А коли пожежний виходить на пенсію - під звук сирени його з рукавів також обливають водою, - каже Дмитро.
“Спочатку рідні хвилювалися за мене, але потім звикли”
- Коли я ще жив з мамою, то вона завжди хвилювалася, коли я був на чергуванні. Дружина спочатку також непокоїлася, але потім звикла. Можливо вона і досі хвилюється іноді, але цього не говорить, - розповідає пожежний.
Дружина Дмитра також працює в ДСНС, але диспетчером, тобто приймає виклики. Вони познайомилися у 2008 році. Роботу в ДСНС їй запропонував Дмитро.
- Їй теж подобається її робота. Вона працює в другому караулі, а я в четвертому, - додає Дмитро.
“Я навіть не пам’ятаю, скільки людей врятував”
Пожежний розповідає, що не рахував, скількох людей врятував за роки роботи.
- Я навіть не пам’ятаю, скільки людей врятував. Дітей 5-6 точно, у задимленій квартирі ми знайшли і спустили. Пам’ятаю, під час пожежі з будинку спускали 25 людей. Також колись на пожежі врятував чоловіка: його винесли з квартири, він не дихав, тому я робив непрямий масаж серця, - пригадує Дмитро.
Він говорить, що люди рідко дякують рятувальникам.
- Мабуть, вони думають, що це наша робота. Хоча бувало таке, що торти нам купували. Приємно, звичайно, коли дякують. Але якщо ні, то ми на це не звертаємо уваги. Ми зробили свою роботу та поїхали до частини, хочеться просто покупатися та привести себе у порядок, - каже пожежний.
Поради від пожежного
Дмитро Дробишев радить людям відразу викликати рятувальників за номером 101 у разі пожежі, а не намагатися загасити вогонь самостійно.
- Це час, також у людей часто не виходить загасити пожежу, вогонь розгоряється ще більше і нам від цього лише додається роботи. Багато хто думає, що за виклик рятувальників потрібно платити. Такого немає. На всі виклики ми виїжджаємо повністю безкоштовно, - говорить пожежний.
Також він наголошує на тому, що не потрібно залишати зарядні пристрої в розетках, коли виходите з дому.
- Ми часто виїжджали на пожежі через коротке замикання, яке ставалося через зарядні пристрої. Про це багато говорили, показували, що буває з цими зарядками, але люди все-одно нехтують такими елементарними правилами безпеки, напевно думають, що з ними цього не станеться. Дай бог, щоб не сталося. Але моя порада - не залишати зарядні пристрої в розетках, коли йдете з дому.
Ще одне з головних правил безпеки - пристібати ремені безпеки в автомобілях.
- Я бачив не раз, що стається з учасниками ДТП, які були не пристебнуті, - каже Дмитро.
Нагороди
- У мене є, мабуть, 4-5 нагород. Є від Черкаської міської ради - “За мужність та героїзм”, є “Козацький хрест III ступеня”, - розповідає Дмитро. - Але за цим насправді ніхто не гониться. Це твоя робота, ти приходиш працювати, а не за нагородами.
Фото з особистого архіву Дмитра Дробишева
Інга Голик
Усі найцікавіші новини Черкас та регіону можна отримувати на нашому каналі в Telegram
