Черкаський музикант Антоній Осичнюк увійшов до списку видатних українців за версією проекту «Герої свободи». Осичнюк є учасником відомого гурту «Спів братів», пишуть на сторінці проекту.
25-річний Антоній Осичнюк із трьома рідними братами 30-річним Дмитром, 27-річним Артемієм та братом-двійнюком Леонтієм створили музичний гурт Spiv Brativ . Після російського вторгнення записали альбом “Музична оборона”. Пісня “Масква” із цієї збірки набрала 2,3 мільйона переглядів.
“У довоєнні часи найбільше мали 60 тисяч переглядів на попурі перекладених бітловських пісень. Виступи на телебаченні набирали до 200 тисяч. Тож коли тут набрався мільйон, зібралися з хлопцями на каву”.
До “Музичної оборони” увійшли 8 пісень.
“Більшість із них написав Дмитро. Першу - “Час для розмов пройшов” - випустили 22 лютого, з неї починається альбом. А потім потихеньку писали інші. Це була наша реакції на події в країні. Можливо, у такій творчості ми знайшли себе. Ця музика зрозуміла широкій публіці. Більшість композицій веселі.
Прийде час і ми напишемо глибшу музику про війну. Зараз пісні створюються швидко. Всі ввімкнули турборежим - хтось волонтерить, хтось займається бізнесом, щоб працювала економіка, а ми - працюємо на креативному фронті, щоб у країни була актуальна музика. Записуємо на нашій студії. Цінність цього альбому - він відповідає хронології війни”.
Дмитро Осичнюк - найстарший брат, фронтмен гурту. З його подачі зібрався колектив. Він пише пісні, тримає основний курс. Середній Артемій - барабанщик, бек-вокал. Домовляється про концерти, інтерв'ю, він “міністерство закордонних справ” у квартеті. Леонтій - басист. Відповідає за технічну частину. З'ясовує, яка апаратура є на майданчику, слідкує, щоб на концерті були всі інструменти та необхідні шнури.
“Я - це гітара, бек-вокал, слідкую за порядком у студії, трохи пишу пісні. Ми пробували багато різних систем. З роками такий розподіл обов’язків склався і закріпився. Конкуренції між нами немає. Буває суперництво. Але ми - сім'я, і це полегшує задачу, тому що часто однаково думаємо, у нас схожі цінності й амбіції.
Ми з Леонтієм - двійнята. Дивилися одні мультики, ходили на одні тренування, сиділи за однією партою. Заходиш на ютуб з його аккаунта, а історія переглядів практично така ж, як у мене. Ми разом літаємо на літаках, ганяємо на мотоциклах. Ходили на стрільбу із лука. Леонтій перестав, а я досі інколи буваю на стрільбищі. Щодо відмінностей - він захоплюється риболовлею, купує вудки, снасті. Мене це не настільки цікавить”.
Осичнюки разом грають 11 років.
“На карантині, коли скасували більшість концертів та репетицій, нас тягнуло один до одного. Хтось каже: “Давайте у мене кіно подивимося”. Фільм був приводом зібратися. А насправді - говоримо години 4 і розїжджаємося”.
Антоній мріяв бути пілотом винищувача. У старших класах з репетиторами підтягував математику та англійську. Але потім у його житті з'явилася музика.
“Ми самоучки. Дмитро підлітком навчився грати на гітарі. Мав кілька груп, писав рок-музику. Потім підключився Артемій. За півроку до створення гурту Дмитро на аркуші А4 намалював мені схеми з акордами, показав, як притискати струни. Сказав: “Це все. Вчися”. Леонтія він учив так само.
Дмитро захотів отримати професійну освіту і вступив у Черкаське музичне училище. Потім туди пішов Артем на барабани. А ще за рік - ми з Леонтієм. До цього ми навіть у музичній школі не вчилися”.
У серпні 2014-го Антонію та Леонтію Осичнюкам виповнилося по 18.
“Батько сказав: “Хлопці, ідіть в армію. Такий час, треба”. Ми пішли до військового комісара вчотирьох, прямо в кабінет і кажемо: “Ми повнолітні. Візьміть нас, але в одну частину, щоб разом бути”. Він впізнав нас. Каже: “Армія від вас ніде не дінеться. А поки що підтримаєте військових музикою”.
Ми кілька разів їздили на позиції в зону АТО, виступали у частинах. Співаємо на благодійних концертах, для військових, які базуються у Черкасах. З фронту бійці надсилають відео, як із автоматами танцюють під нашу музику, пишуть “Дякуємо, що піднімаєте настрій”.
Згадує, як війна змінила їхні рідні Черкаси.
“День, коли все почалося, переказуватиму дітям. Ранній ранок. Зазвичай на вулицях пусто, а тут - натовпи, черги на заправки, у магазини. Погляди у людей напружені. Врізалося в пам'ять і нічне місто, коли городяни намагалися не вмикати світло ввечері. Будинки є, люди в них є, а місто темне, наче у ньому ніхто не живе”.
Усі найцікавіші новини Черкас та регіону можна отримувати на нашому каналі в Telegram
