Артем Лукашук побував у найгарячіших точках війни на Сході – у складі 25-ої повітряно-десантної бригади звільняв Слов’янськ, Дебальцеве, Краматорськ, Червоний Лиман, Вуглегірськ. У серпні 2014 року осколки міни влучили в нього, хлопець отримав поранення й важку контузію. Після реабілітації Артем повернувся в спорт. Він пройшов відбір і у вересні 2017 року в Канаді представлятиме Україну на міжнародних змаганнях "Ігри нескорених" – для воїнів, що отримали поранення, інформує "hromadske.tv".
22-річний Артем Лукашук родом із Амвросіївки Донецької області. У 2013 році, після закінчення технікуму, хлопець пішов за контрактом до армії – в 25-ту бригаду ВДВ м. Дніпро.
– Батько у мене служив прикордонником, дід у мене боксер. І я вирішив теж служити. Тим паче ВДВ – це еліта, не кожен зможе пройти шлях десантника, – каже Артем.
У складі 25-ої бригади ВДВ Артем брав участь у боях за Слов’янськ, Краматорськ, Червоний Лиман, Дебальцеве, Вуглегірськ. У Вуглегірську 12 серпня 2014 року він отримав поранення. Поруч із ним вибухнув мінометний снаряд.
– Осколками стопу перебило. Повністю оніміла права стопа, не працює так, як потрібно. Важка контузія. Осколки залишилися дрібні по всьому тілу. Мені просто пощастило, що був бронежилет, що волонтери нам придбали каски кевларові. Бог врятував, як кажуть. Значить, моя місія ще не скінчилася. У мене на очах загинув мій командир, друг мій. Вони сиділи біля дерева, біля кафе. Я не дійшов до них буквально кілька метрів. Мене відволік один хлопець. А міна прилетіла туди, де сидів командир, – розповідає Артем.
Артем довго лікувався в Харкові, Дніпрі, Циблях. Але найбільше, каже, допомогли лікарі з Литви. Артем лікувався там місяць. Після повернення з Литви хлопець переїхав до Черкас і активно почав займатися спортом.
– У мене є ціль – повернутися назад у спорт. Коли мої батьки і родичі в Донецькій області дивляться мене по телевізору, вони пишаються мною. Я зробив правильний вибір. Коли багато хлопців з Донецької області за гроші перейшли на інший бік в 2014 році, я залишився вірним присязі й українському народові, своїм рідним.
Артем з дитинства займається футболом. А в старшому віці почав займатися змішаними єдиноборствами.
Нині ж спортсмен готується до «Ігор нескорених» – міжнародних змагань на кшталт паралімпійських ігор – для воїнів, які отримали травми на війні. Під керівництвом тренера Артем вчиться бігати та метати ядро.
– Я восени минулого року дізнався про ці ігри і подумав: а чому б не спробувати? До цього я навіть не готувався. Взяв участь. Мені сподобалося. Пройшов національний відбір. Після цього почав активно тренуватися. Мені дали тренера Антона Скачкова. Завдяки йому я по-іншому почав дивитися на біг. Завдяки наполегливим тренуванням,підтримці сім’ї і тренера я потрапив у 30-ку національної збірної «Invictus games», – каже Артем. – Тренер у мене класний, не дарма він паралімпійський чемпіон. Є тренери, які багато говорять і мало роблять, а цей – більше робить і мало говорить.
До Черкас Артем переїхав у червні 2016 року. Його дружина Карина родом із Черкаської області. Вони познайомилися, коли Артем був на реабілітації. У них народився син Єгор.
– Ми познайомилися в Переяславі-Хмельницькому. Я там працювала у нічному клубі офіціантом. Мені сподобалася найбільше його посмішка. Я не хотіла спочатку з ним спілкуватися, але він був наполегливий, – згадує із посмішкою Карина.
Артем зізнається, що дуже скучає за домівкою. Але повертатися туди наразі не збирається.
– Скучаю за сім’єю, за рідними. Батьки приїжджають рідко. Хочу повернутися назад, коли вже все скінчиться, коли буде все, як раніше. Навіть краще. Щоб можна було приїхати і довести людям, які помилялися, що вони були неправі.
У мене є родичі в Росії, при грошах. Мене кликали, щоб я кинув АТО і переїхав туди. Пропонували повний фарш – квартиру в Москві. І робота була. Але гроші в житті не головне. Головне – честь, щоб тобою пишалися діти, сім’я, народ. Це важливіше за гроші, – каже Артем.
Усі найцікавіші новини Черкас та регіону можна отримувати на нашому каналі в Telegram
