Кожна черкаська майстриня, або художниця неодмінно є вправною писанкаркою. Лише звернись до них, і дивись згодом можна буде запросто скласти солідний дослідницький трактат про традиції написання стародавніх оберегів, про магічну символіку кольору та спеціальних знаків, яка сягає в глиб віків, власне про нові фантастичні відкриття у великій за своєю міццю писанкарській науці. Звісно, за один ознайомлювальний урок всього, що вкладено народом у традицію написання писанок, й не осягнути. Але все ж спробуємо це зробити з допомогою молодої талановитої черкаської художниці Христини Шинкарчук, яка вже встигла написати більше ніж кілька сотень різних писанок.
Спілкування з Христиною Шинкарчук дарує свої відкриття та цікаві одкровення. І перше, виявляється, що написання писанки — не просто прадавній ритуал, а справжня медитативна практика.
— Коли обережно тримаєш яйце в руці, малюєш лінію, обов’язково, непомітно навіть для себе, затамовуєш подих. В йозі це визначається як Пранайяма. Власне, художник, коли малює, він дихає так само. Таким чином легені, мозок та й весь організм добре насичуються киснем. Я звернула на це увагу, коли була при нагоді. Зрозуміло, що писання писанок є дуже корисним для вагітних жінок. Писанка споконвіку писалась вісім разів на рік. Але я вперто бажала це робити частіше. Без поділу на пору року та свята. Пам’ятаю як ще студенткою коледжу, коли мала нестерпне бажання помалювати писанку, зривалась з комфортного місця, хутко неслася кудись за воском. А грошей мала лише на нього та на зворотній шлях. Колись під такий натхнений настрій народились на світ дванадцять гарних писанок з зображенням церкви. Їх всі до єдиної подарувала друзям. Так само і досі продовжую писати писанки, коли маю особливий поклик душі, — відверто розповідає майстриня. — Було й таке, коли зовсім не бралася фарба, але це мене не зупиняло. Писанка заземлює. Під час цієї майже магічної роботи відчуваєш свою неабияку причетність до Всесвіту, до Творця та міцну пуповину, яка зв’язує із твоїм родом. Взагалі я дотримуюсь думки, що писанку для себе, аби вона дійсно працювала на здійснення якихось важливих мрій, потрібно писати душею, буквально на підсвідомості.
На переконання Христини, Яйце — насправді макрокосмос, така собі модель Всесвіту, яку майстру потрібно втримати в руках та обігріти душею. І врешті вона обдарує емоційно, захистить від лиха та здійснить мрії.
Христина поділилась, що у давньому світогляді людей запити до життя інтерпретувалися саме через певні схематичні зображення на писанках. Так, пасічник міг малювати писанку, наприклад з “безконечником”, який би гарантував роїння та добрий стан бджіл. Комусь важливо було нарешті народити дитинку. І в цьому також допомагала писанкова магія. Той, хто шукав захисту, звертався до символу “берегині”. Енергетично наповнені та закодовані в віках знаки мали на меті допомогти людям у всіх їхніх требах.
Перший раз малювали писанку на свято Стрітення, зображали хрести, аби в такий спосіб додати Сонцю проміння та сили. Вдруге на свято Благовіщення — покривали писанку “грабельками” та іншими символами родючості. Символ “Сорок клинців” вимальовували на свято Сорока святих.
Існують писанки ритуальні, які пишуться на батьківський поминальний тиждень після Великодня та відносяться потім на кладовища до могил спочилих родичів.
Символи для таких писанок не малюються в інші дні. Це “олені” та “коні”. Наші пращури вірили, що дух померлих ніби переноситься цими тваринами, зокрема на їхніх рогах, до потойбіччя.
А от на свято Великодня люди зображали на писанці різноманітні орнаменти, які зберігались в роду та передавались від покоління до покоління. Але часто додавали до них такі символи, яких того часу потребувала ситуація.
На Великдень зазвичай писали символ “Божа ручка”, який мав наділити родину достатком. Задля отримання Божого благословення та здоров’я на писанці малювали символ “Риби”. До речі, він є головним символом Христа. Цікаво, що прадавні писанкові символи несуть у собі жіночу, або чоловічу природу. При виготовленні писанки відповідно можна було посилити вплив тієї чи іншої енергетики.
Взагалі писанкова символіка надзвичайно багата. Це і хрести, і безконечники, і сварга, і тваринні символи, грабельки, дерево життя, квіти, сонце, зорі, трикутники, пташки, дубові листочки, ружа, спіралі… Так само свою символічну функцію несе колір писанок. Так, червоний символізує добро, радість життя, для молодих — надію на щасливий шлюб. Саме червоне яйце є головним символом Воскресіння, жертовності й небесного вогню. Жовтий — небесне світило, тепло, врожай. Зелений — весняне пробудження природи, надію, життя. Блакитний — небо, повітря, чистота і здоров'я. Бурий, коричневий — земля і її прихована життєдайна сила.
— Я чомусь не люблю чорний колір, хоча в етнології він вважається надзвичайно потужним. Бо народжується після накладання один на одного усіх кольорів веселки, — ділиться секретами енергетичного впливу кольору майстриня. — Чорний насправді слугує символом багатства, родючої землі, тож недаремно на весільних сорочках (зокрема, таких, які традиційно вишивали на Черкащині) завжди був присутнім саме вишуканий чорний.
Христина звертає увагу й на те, що при написанні писанок людина мала справу із кількома стихіями. Дійсно, у поміч собі писанкарі брали вогонь від свічки, джерельну воду, повітря, а ще цілющий віск. В основі орнаменту писанок лежать три кардинальних символи, що відображають будову Всесвіту по вертикалі: це коло, квадрат (або ромб) і центр, світова вісь, у вигляді хреста, дерева, 8-образного знака. Звідси три типи орнаменту, який використовують в писанкарстві — круговий, ключовий та плетениці.
— Писанку до свята Великодня могли починати писати заздалегідь — за два- три тижні. Але зазвичай її писали у Чистий четвер, після прибирання оселі та виконання необхідних хатніх робіт. Молоді дівчата збирались в домівці найстаршої на селі жінки та разом творили писанки. Віск на них опісля обпалювали (тобто, знімали) у п’ятницю після того, як були спечені всі Великодні паски. Писанки складались у горнятко, наповнене сіллю, або житом. Саме горнятко поміщалось у ще добре теплу піч. Після цієї нехитрої маніпуляції готові писанки виглядали особливо нарядними, — розповіла Христина.
Готову писанку ніколи не їли! Так само як, наприклад, обереговим для родини весільним рушником ніколи не втирали рук. У їжу споживали лише крашанки, які також традиційно готували до Великодня і які проходили через термічну обробку.
Писанку завжди поміщали на чільне місце в оселі. Коли хтось відвідував її з можливо не зовсім гарними думками, вона слугувала потужним оберегом та вбирала негатив. Якщо розбилася, то не слід було одразу думати, що це накличе якусь біду. Навпаки, освіченні люди знали, що писанка б’ється до очищення.
— Якщо ж писанка має якісь мікротріщини й починає давати про себе знати через неприємний запах, її варто просто закопати у землю, або спустити водою у природний простір чи згодувати худобі, — радить майстриня. — Але, як правило, писанка може зберігатись роками неушкодженою. Яйце у природний спосіб просто всихається з часом. На Великдень писанками вітають один одного родичі й друзі. Зазвичай їх потрібно мати від п’ятнадцяти й більше. Одну-дві кладуть до великоднього кошика на посвячення, дві-три залишають на цвинтарі, одну-дві – священнику в церкві. Частину писанок роздають дітям, які приходять "хрисостуватись".
Підготувала Тетяна Балякіна
Усі найцікавіші новини Черкас та регіону можна отримувати на нашому каналі в Telegram
