Зустріти одного разу ту єдину людину, погодитись із нею на "горе й радість", бути опорою одне для одного протягом усього життя нині можна вважати безцінним духовним досягненням. До Дня святого Валентина сайт vikka.ua поспілкувався із парами черкащан, які прожили разом не один десяток літ і стали справді половинками одного цілого. Закохані поділились секретами сімейного щастя і розповіли, чим потрібно керуватись у шлюбі, аби вберегти його: здоровим глуздом, почуттями чи релігійними віруваннями.
Секрет у жіночому мудрості й терпінні
Черкащанка Юлія Сидоренко разом зі своїм чоловіком Костянтином уже 22 роки. Каже, що секрет довгого сімейного щастя заключається у жіночій мудрості й терпінні. Чоловіче ж завдання – вчасно підставляти надійне плече.
"Від того, наскільки щасливе сімейне життя, залежить від жінки. Жінка – це мати, основа, берегиня. Існування самої родини залежить від того, наскільки цього хоче жінка. Існування щасливої сімейної одиниці – і від жінки, і від чоловіка. Від чоловіка жінка просто хоче підтримки і допомоги, тому що жіночої любові та мудрості вистачить на віки, – розповідає Юлія. – Я схиляюсь перед жінками, які довго живуть у щасливому шлюбі, мають радісний вигляд та із задоволенням ідуть на роботу й додому".
Для того, аби отримати щастя на все життя, варто одного разу дочекатись його.
Юні Юля й Костя познайомились на хрестинах у спільних знайомих. Зустріч відбулась у Київській області, де жила Юлія, тим часом сам чоловік був із Черкас. Потім – півтори року безперервного спілкування. Зв’язок не втрачався навіть коли Костянтин, будучи міліціонером, їздив у відрядження.
Вирішальним моментом у житті подружжя стала довгождана зустріч у центрі Черкас, на яку Юлія потрапила не з першого разу.
"Домовились зустрітись біля Дружби народів. На той момент я погано знала місто, тож сіла не на той тролейбус. Костя чекав мене майже дві години. Коли я таки прийшла – зустрів із квітами", – пригадує жінка.
На день народження Юлія отримала безцінний подарунок – пропозицію руки і серця у супроводі високих червоно-вишневих троянд. Відтоді у їхньому спільному житті траплялось багато радісних і сумних пригод.
"Коли ми одружились, у нас не було власного житла, тому ми удвох із чоловіком закотили рукава і працювали. Був період, коли заробляла гроші в Києві, а чоловік був із однорічною дитиною вдома. Коли народився старший син, однокімнатної квартири стало мало. Аналогічна ситуація сталась і з двокімнатною, коли на світ з’явився другий син", – каже черкащанка. Додає, що народження дітей – найщасливіші моменти у її житті.
За словами героїні, яка й досі кохає і почувається коханою, родина повинна бути побудована на взаєморозумінні, взаємопідтримці і взаємодопомозі.
"За 22 роки уже настільки врослись один в одного, що чоловік поверне голову – і я вже знаю, що він хоче. Пішов на кухню – а я знаю, що він їсти буде", – з посмішкою каже Юлія Сидоренко.
Дружині потрібна любов, а чоловіку – повага
26-й рік пліч-о-пліч живуть у Черкасах Сергій Нам і Тетяна Ню. Шлюб може бути довгим і щасливим, якщо дотримуватись біблійних переконань – наголошує подружжя.
Познайомилася пара випадково. Сергій лише зауважує, що проходив у потрібному місці в потрібний час.
"Сім'я – це один човен на двох. І два весла. Якщо гребти разом і в одному напрямку – то труднощі долати легше. А якщо кожен сам по собі – човен стоїть на одному місці, або ще гірше – його несе течією", – ділиться мудрістю Сергій.
Подружжя переконує, що шлюб необхідно сприймати як союз на все життя. Тоді люди шукають можливість його зберегти. Якщо ж зважати на обставини, то це як жити на орендованій квартирі – без упевненості.
"Біблія вчить, що шлюб – це союз на все життя. Треба залишатися вірним своєму супутнику і не згадувати минулих образ, – цитує релігійне вчення Сергій. – Дружині потрібна любов, а чоловіку – повага. У шлюбі треба не тягнути ковдру на себе, а вкривати ним свою кохану".
Чоловік зізнається, що почувається щасливим, тому що поряд із ним – прекрасна і мудра жінка.
"А секрет ось у чому: слухай дружину, не супереч їй, і буде тобі щастя", – жартує черкащанин.
Найголовніше – вбивати в собі почуття ревнощів
Чи не найбільше про секрети сімейного благополуччя знає подружжя, яке "у горі й радості" живе вже 47-й рік. Знайомство Віри й Івана Тараненків з Чорнобаю відбулось 8 березня у 1972 році. Тоді молода жінка приїхала після університету на роботу в районний центр, влаштувала там святкову торгівлю і зустрілась поглядом із молодим учителем.
"Він мені з першого погляду сподобався зовнішністю, скромністю, вихованістю. Був такий інтелігентний хлопчик. Щовечора після роботи мене проводжав на автобус, а потім через дві-три години з’являвся в моєму селі і назад ішов 15 км пішки. Таке було майже щодня і в будь-яку погоду", – згадує Віра.
Закохані півроку прозустрічались і у вересні відгуляли весілля. Потихеньку відбудувались, народили двох доньок.
"Наша сім’я не розпалась тільки через те, що батько надзвичайно любить своїх доньок, а тепер ще й онуків. Живемо ми однією метою: щоб було краще нашим дітям", – озвучує істину жінка.
Дружина, мама й бабуся радить мати терпіння у шлюбі, бути друзями в житті, вміти прощати, доповнювати одне одного, бороти всі негаразди, завжди ставити мету і йти до неї.
"Найголовніше – вбивати в собі почуття ревнощів, бо воно знищує кохання", – наголошує Віра і цитує Віктора Гюго: "Кохання – як дерево; воно виростає саме по собі, пускає корені і зеленіє та цвіте навіть на руїнах наших сердець".
На думку сім’ї Тараненків, у чоловіка та жінки повинні бути протилежні характери. Тоді цікаво все життя вивчати одне одного, пізнавати, відкривати своїй половинці нові риси.
"Про те, що у нас протилежні характери, знають усі. Іван у мене вибухонебезпечний, швидко реагує на все. Я ж навпаки. Коли у нас непорозуміння, я спокійно з ним згоджуюсь, а потім тихенько розказую, як робити краще. І врешті-решт, я перемагаю, – відкриває родинні таємниці черкащанка. – Треба весь час дарувати один одному щастя, нагадувати про свої почуття, цілувати. Приміром, я ніколи не ляжу відпочивати, поки чоловік не повернеться додому. Можу стояти під вікном і виглядати його".
Свої почуття Віра Тараненко сміливо втілює у вірші, які вечорами слухає та оцінює Іван. Після цього розчулені, обоє плачуть.
"В цей день закоханих признатись не боюсь,
Хай знають сайти всі і всі фейсбуки:
Найщасливіша я бабуся із бабусь!
Люблю, як в юності! І так боюсь розлуки…"
Цими рядками закінчується вірш, який пані Віра надіслала на районних конкурс до цьогорічного Дня закоханих і безперешкодно перемогла в ньому.
"Життя біжить до тієї межі, від якої нема вороття. Шкодувати ні про що не треба, кожна ситуація по-своєму хороша, життя яскраве. Я не зважаю на свій вік, не вірю, що я вже стільки прожила. Дивлюсь на чоловіка, а він все такий же: "мій бунтівний козак, надійний, з віком все дорожчий", – додає жінка.
Усі найцікавіші новини Черкас та регіону можна отримувати на нашому каналі в Telegram
