18-річний шабліст із Черкас нещодавно став бронзовим призером Кубка світу у складі збірної України з фехтування. До цього Олександр Каракай брав участь у двох чемпіонатах Європи, в етапах Кубка світу і Кубка Європи, а в 2013-му виграв європейське “золото”.
Громадському ТБ: Черкаси він розповів про свої перемоги, труднощі та мрії.
– Як ти потрапив до збірної України з фехтування?
– Якщо чесно, то кілька років тому я навіть не розраховував, що потраплю до команди. У мене майже не було шансів порівняно з іншими спортсменами. Але зі мною попрацювали кілька тренерів, вони мене “підтягнули”, і я “вистрелив” на Кубку Європи в Німеччині. Там я набрав достатню кількість очок для рейтингу і потрапив у збірну. У 2012 році почав виступати у віковій категорії «кадети» [до 17 років включно, – ред]. А вже в 2013-му я став чемпіоном Європи в цій категорії.
– Розкажи, чому не вдалося пройти до фіналу на останньому Кубку світу в Будапешті?
– Коли у півфіналі фехтували із Францією, я отримав травму і сів у запас. На "бронзовий" матч проти Великобританії вийшов Юрій Нікітин. Він провів два невдалих бої. Я його замінив і, відчуваючи всю відповідальність, "підтягнув" рахунок. А капітан команди, Богдан Платонов, довів зустріч до перемоги. Якщо чесно, то ми не розраховували цього року на медалі.
– А чому ти обрав саме цей вид спорту?
– Не я обирав. У другому класі школи на секцію з фехтування мене привели батьки. Але через два роки мені набридло фехтувати. Серйозно займатися почав років у тринадцять. Мені пощастило – тоді мене помітили і забрали до Києва. Там я 5 років навчався в Республіканському вищому училищі фізичної культури. Не пропускав жодного тренування, на відміну від уроків у школі. Навіть із температурою займався, настільки великим було бажання.
– Хтось спонсорує участь у змаганнях?
– Ви знаєте, якраз через відсутність фінансування цього виду спорту я й досі думаю: «краще б став футболістом». Коштів завжди не вистачає. Тренер часто дає гроші з власної кишені, і замість того, щоб проводити тренування, шукає фінансування. Але ж це обов'язок Національної федерації фехтування України! Окрім цього, нам не видають екіпірування для змагань, адже воно неймовірно дороге. І якщо на змагання в Україні можна взяти екіпірування не в найкращому вигляді, то в Європу з таким не поїдеш. Але найгірше те, що часто навіть немає форми з українською символікою, щоб вийти на п’єдестал.
– Яка у шаблістів грошова винагорода за призові місця?
– Мені і тренеру дали премію за “бронзу” в Будапешті. Вся ця сума піде на оплату дороги до Німеччини на збори команди. Дуже прикро, що спортом не можна заробляти на життя. У 2013 році, коли я із товаришем Юрієм Нікітіним виграв “золото” чемпіонату Європи, нам дали лише дві тисячі гривень.
– Чи є в Черкасах достойні умови для занять із фехтування?
– У складі збірної ми проводимо тренування на базі «Динамо» у Конча-Заспі. А в Черкасах я займаюся у дитячій юнацько-спортивній школі №2. Моя тренажерна зала – це бігові доріжки і шведська стінка. Дуже хотів би різноманіття у спортивному реквізиті. Та і спаринг-партнерів майже немає. Там тренуються діти, набагато молодші за мене.
– Які цілі ставиш на наступний етап Кубка світу?
– Цей етап відбудеться 23 жовтня в Польщі в м. Сосновець. Хочу щонайменше потрапити в 16-ку кращих, а головна мета – бути у вісімці. Взагалі, найбільша моя мрія – виступити на Олімпійських іграх!
Усі найцікавіші новини Черкас та регіону можна отримувати на нашому каналі в Telegram
