Нещодавно черкаська міська влада відзначила відомого черкаського винахідника, моржа та керівника спільноти Черкаських довгожителів Олександра Толбатова за заслуги перед містом. Здається, хто з нас не знає «дядю Сашу», який вже добрих два десятки років дивує городян своїм прикладом здорового способу життя? Адже лише у Клубі довгожителів, який вже має свій філіал і у ПЗР, щоранку за методикою водних вправ у спеціальному пляшковому жилеті, займається до 200 людей ! І все ж, чому не пригадати те, як у нього все починалось, пише "Нова Доба".
Відправна точка — власний приклад
Олександр Миколайович самостійно, на власному досвіді, дійшов висновку, що плавання є дуже корисним при захворюваннях хребта. Особливо, якщо плавати довго, робити спеціальні вправи та головне − регулярно. А для того, щоб плавати довго, він винайшов та сконструював спеціальний жилет, за допомогою якого можна не думати про глибину та просто розслабити м’язи і власне витягнути сам хребет. Спочатку він, екіпірований дивним жилетом власної конструкції із пет-пляшок, наповненних подрібненим пінопластом, викликав подив у всіх, хто бачив його на прибережній смузі пляжу «П’ятачок». Однак згодом до нього чередою потягнулися люди − хтось маючи на меті просто оздоровитись, а хтось після перенесених тяжких недуг, комусь потрібна була добра підтримку у процесі налаштування на моржування…
У черкаському Клубі Довгожителів вже порядку десяти років, не пропускаючи жодного дня і в будь-яку погоду, займається єдиний в Україні морж Дмитро Агеєв. Приклад тренера виявився для інших значущою віхою у власному житті, вони переглянули погляди на зміст та принципи життя. А ще Клуб Довгожителів − це справжня спільнота однодумців, схожа на велику дружню родину, де є місце взаємодопомозі та принципам людяності.
Історія варта поваги
Олександр Толбатов багато років працював зварювальником. Часто на цій роботі доводилось переносити ще й вантажі. І це не могло не позначитись на стані його хребта, а відтак і інших органів, «по ланцюжку»… Боліло серце, турбувала постійна аритмія, набридла задишка, почались проблеми із шлунком. Внаслідок порушення кровообігу у шийному відділі артеріальний тиск все частіше почав «зашкалювати» аж до позначки 240 на 160. Голова, як пригадує сам Толбатов, боліла так, що здавалось очі з орбіт вилазять. Він не міг не просто нормально жити, а навіть спати. Розумів, що потрібно щось із цим робити. Бо вже і озутися нормально не міг — носив звичайні домашні капці, бо розмір ноги виріс до 60-того, а вага збільшилась до 120 кг. І це все у сорок з невеличким гаком років! Сьогодні той свій стан він згадує із щирою посмішкою…
Згадує, як лікувався всіма можливим методами — від офіційно медичних до народних. Скільки грошей на це потратив та часу згаяв! Якось поїхав до столиці в Інститут травматології до найкращих спеців. Вони і виявили у шийному відділі аж три між хребетні грижі та ще чотири — у грудному відділі. На дослідження попереково-крижового відділу грошей вже не вистачило. Але спеціалісти вже і так не мали сумнівів, що і там є крижі. Лікарі запропонували готуватись до дороговартісної операції, для якої Олександр Толбатов мав би зібрати 2,5 тисячі доларів.
− Звісно, я спитав професора про гарантії, які наслідки матиме операційне втручання і чи не стану я тягарем для своєї родини, яка буде змушена мене утримувати, —з сумом пригадує Миколайович. — Стовідсоткових гарантій мені ніхто не давав, тому додому у Черкаси я повернувся у край пригніченому стані. Аби трохи полегшити мою депресію дорослий син придбав для мене путівку в «Коктебель». А побувати на морі я дуже давно мріяв і вже думав, що ніколи його не побачу…все робота та робота, сімейні якісь проблеми вирішував, як відповідальний за всю родину.
Олександр Толбатов стидався показуватись на люди вдень, бо його завеликі капці могли викликати небажані емоції у людей на пляжі. Тому з’являвся там увечері, майже у сутінках. Помітив, що море лікує, бо став краще спати після прогулянок берегом. Почав більше ходити та плавати. Паралельно розмірковував, як краще навантажити м’язи та як допомогти хворому хребту. Якось він побачив на березі собаку, яка гралася з пластиковою пляшкою. І тут, еврика, раптом прийшла ідея спорудити невеличкий плотик з пляшок і триматися за нього, аби не так втомлюватись, коли плаваєш.
По приїзду додому почав вивчати «мат-часть», як це зробити. Власне, зусилля та мозковий штурм вилились у власну конструкцію − не пліт, а перший пляшковий жилет, який дозволяв реально довго триматись на воді без загрози втопитись.
− Коли я вперше надів на себе цей жилет та спробував пропливти 20 метрів, а ще й з легкістю це зробив, я просто заплакав від щастя! − поділився Миколайович.
З тієї миті він почав регулярно з завидною заповзятістю займатись у воді, постійно збільшуючи дистанцію. По ходу придумував комплекс своєї гімнастики.
Розпочавши тренуватись влітку Толбатов вирішив не зупинятись і продовжувати тренування навіть у холодній воді. Таким чином призвичаївся до моржування. Через півроку регулярних занять укріпились м’ язи, пропав біль у хребті, нормалізувався тиск, поступово знизилась вага, а ще покращився настрій та з’явилась перспектива на життя без лікарів та операцій. Таким чином вже у 60-т до Толбатова фактично повернулась молодість. За кілька років він вже ставив рекорди з перепливання великих дистанцій, а згодом переплив пролив Босфор разом із відомим марафонцем Софяніком.
Для себе та заради інших
— За натурою я людина неегоїстична, тому отримавши навітьнайперші позитивні результати полегшення мого стану, одразу твердо вирішив допомагати таким самим людям, які страждають від безвиході внаслідок нездоров’я, — пригадав Толбатов. — Я впевнений, якщо кожен день робити щось добре для інших, можна подовжити життя. Тому я поставив за мету — жодного дня без добрих справ!
І Олександр Толбатов почав поступово згуртовувати біля себе людей. знайшлися і ті, які допомогли йому спочатку створити у Черкасах громадську організацію — спортивно-оздоровчий центр реабілітації інвалідів. Займались у басейні та на митницькому пляжі «П’ятачок».
Як пригадує нинішній головний очільник черкаських Довгожителів, першим найстаршим серед тих, хто звернувся до нього, був 91-річний, інвалід I групи, Петро Савчук. Після інсульту дідусь не міг ходити. Його привозили діти , а потім усі разом занурювали у воду. І він не просто пішов, але навіть почав обливатись холодною водою.
Так само, як Петра Васильовича, заносили у воду Валентину Доценко, яка пошкодила хребет в автомобільній аварії. Після кількох занять до неї повернулась чутливість кінцівок, через місяць вона встала на ходунки, а вже через чотири — на ноги.
За роки прикладів зцілення «завдяки цілющій водичці», як її називає Толбатов, назбиралось дуже багато. І всі ці дивні історії достойні окремого опису.
Сьогодні Олександр Миколайович робить нові виклики суспільству — нещодавно освоїв роликові ковзани та ганяє містом — тільки турбулентний слід позаду! Його послідовники теж тягнуться за лідером, тож незабаром і вони перейдуть на новий економічний та здоровий спосіб пересування.
Усі найцікавіші новини Черкас та регіону можна отримувати на нашому каналі в Telegram
