Вони нарешті зустрілись. Жінка, яка повністю втратила пам'ять, пішла з дому у селі на Черкащині, а знайшлася майже за тисячу кілометрів звідти, у прифронтовій Костянтинівці. Вона не могла згадати хто вона, звідки і як опинилася так далеко від дому. Лише кілька спалахів у пам’яті, як довго блукала блокпостами. У Костянтинівці на неї звернула увагу міліція, і відвезла до лікарні. Коли «Вікна-новини» розповіли про неї в одному з сюжетів, її впізнала рідна донька.
Світлана Злочовська зникла ще місяць тому з села Вільхівець, що на Черкащині. Тут ще й досі усюди розвішані оголошення про розшук загубленої.
- Приїхали ми додому – хата заперта і її вже не було вдома. Телефон, все залишено… Шльопанці стояли… А її не було. Почали шукати - шукаємо вже місяць - згадує донька Світлани Лариса.
Вона показує стареньку хатинку край села. Тут її матір вже багато років живе сама. Раніше часто їздила на заробітки до Києва, ба навіть до Польщі – займалася там садівництвом. Та останні роки поралася вдома в господі.
- Вона була вдома і нікуди не виходила. Ми їй привозили все, що треба, - говорить Лариса.
Перелякані родичі одразу кинулися на пошуки. Усім кутком обнишпорили навколишню місцевість. Гадали, що жінка заблукала десь неподалік.
Ми ходили й нашими терасами, що в нас тут є, ходили й лісами, полями, - згадує подруга Світлани Алла Садко. – День у день ходили… Ми з ніг падали, але намагалися, дуже старалися… Ми дуже хотіли її знайти! Навіть уявити собі не могли, що вона може бути десь далеко.
Безслідно зниклу жінку шукала й міліція та все намарно. Уже висували страшні версії, аж раптом Світлана знайшлася. Завдяки телебаченню.
У Вільховці першою Світлану побачила сусідка, коли дивилася «Вікна». Спершу не впізнала, але потім придивилася.
- Чоловік вже хотів перемикнути канала. Кажу : «Нє, ану верни». А вона як сиділа боком, то я її одразу не впізнала. А як заговорила за три мови, що знає – то точно вона! Я бігом – сусідам дзвоню. Всі повибігали: «Лариса, біжи сюди – маму знайшли!», - розповідає сусідка світлани Зоя Усенко.
- Стало легше одразу, що слава Богу нарешті знайшлася, що жива здорова, - згадує Лариса.
Стримана радість із присмаком розпачу – ось, що зараз відчуває донька. Її мати жива, але геть без пам’яті. Ймовірно далася взнаки давня травма
- Її збила машина у Харкові. Була травма голови, - пояснює донька.
Працьовита, старанна та товариська – у селі Світлана має гарну репутацію. Співала у сільському хорі та й взагалі душа компанії.
Світлана має доньку та двох синів, а ще двох онуків. Третій ото от народиться.
Ввечері Лариса вмикає телевізор, аби ще раз побачити матір. Донці важко дивитися на безпам’ятну маму.
- Хочеться забрати швидше її, - із сльозами на очах говорить Лариса. – Поговорити з нею, як так сталося…
Вранці Лариса замикає хату і вперше в житті вирушає на Донбас – по маму. Донька впевнена – її любов та турбота допоможуть Світлані усе пригадати.
Лариса приїхала до Костянтинівськоє лікарні, де перебуває її загублена мати. І ось вона – мить довгоочікуваної зустрічі.
- Мам, привіт, - обіймає Світалну Лариса. – Мам, ти що, не впізнаєш мене?
Світлана плаче, повторюючи: «Пробач мені, пробач». Заходять до палати, весь час плачуть, не можуть вгамувати емоції.
Донька нагадує мамі, що та робила вдома, в рідному селі:
- Ти не пам’ятаєш як ти грибочки різала?
- Гриби?
- Гриби, шампіньйони. Ти їх дуже любиш вирощувати, різати…
Раптом Світлана йде по свій зошит, де замальовує свої спогади, що з’являються наче спалахи. І в цих замальовках теж є гриби.
Донька питає у мами, як же так далеко зайшла від домівки, адже по Світлану Лариса їхала 10 годин.
На жаль, зустріч із донькою Світлані пам'ять не повернула. Поки що – впевнена Лариса.
- Заберемо тебе додому, в свою хату, де ти живеш. Ти згадаєш усе, - заспокоює матір Лариса.
Під час бесіди жінки час від часу зриваються на сльози.
- Якби не ви, мене ніхто б не знайшов, - дякують команді «Вікон» Світлана і Лариса.
Усі найцікавіші новини Черкас та регіону можна отримувати на нашому каналі в Telegram
