“Боєць невидимого фронту”: черкащанка з позивним “Сонечко” розповіла, як капелани ведуть подвійну війну

10 грудня 2020, 19:53

Черкащанка Лора Когут - одна з перших в Україні жінок-капеланів. За роки служби на фронті бійці дали їй позивний “Сонечко” - за запал та постійну посмішку на обличчі. 

Однак журналістам “Про все” Лора Когут розповіла, чому плаче уві сні, а не вдень; як переживає службу під час обстрілів і чому капелани для військових - побратими. 

Волонтерська та капеланська діяльність Лори Когут розпочалася ще до російсько-української війни. Вперше вона допомогла дітям із будинку-інтернату на Черкащині. 

- Якось ми дізналися про дитячий інтернат у Корсуні-Шевченківському. Там перебувають дітки з обмеженням слуху і їм потрібна допомога. Ми зібрали команду волонтерів і почали туди їздити на постійній основі зі шпалерами, одягом, привозили телевізор і холодильники. Затоваришували на багато років. А коли у 2014 році розпочалися військові дії, вирішили допомагати тим, хто на передовій. Так розпочався мій шлях військового волонтера, - згадує Лора Когут.

“БОЙОВЕ ХРЕЩЕННЯ: МИ ПРИЇХАЛИ З ТОННАМИ ГУМАНІТАРНОЇ ДОПОМОГИ, А ВІЙСЬКОВІ ПОПЕРЕДИЛИ, ЩО НАШУ МАШИНУ МОЖУТЬ РОЗГАТИТИ” 

Першим бойовим хрещенням волонтерка вважає початок бойових дій, коли війна ще була неоголошеною.

- Це був кінець березня 2014 року. Тоді з Криму в Миколаїв виводили три військових підрозділи: льотчиків із Бельбеку, берегову охорону з Перевального і десантників із Феодосії. Їх виводили з півострова на материк Миколаїв. Уявіть, у якому стані були ті люди: хтось із дітьми з однією валізою їде, у когось залишилися старенькі батьки, у когось дружина вагається, їхати чи ні. А казарми, в які переселяли людей, були у стані “під знос”. 

Лора Когут та інші військові волонтери Черкас зібрали 9 тонн речей. 

- Тоді люди давали усе: телевізори, матраци, одяг, взуття, приносили їжу чи побутові речі, подарунки дітям. Ми завантажили дві машини і на черкаських номерах поїхали у Миколаїв, вирішили ще й концерт влаштувати для людей. Раптом військові дзвонять і кажуть не заїжджати у місто, бо якраз у той день у місто завезли “тітушок”. А номера в нас немісцеві, тому машини можуть розгатити разом із апаратурою. Довелося чекати під Миколаєвом, доки приїдуть військові, щоб ми “гуськом” за ними проїхали, - згадує капелан. 

"ТОЙ ДЕНЬ СТАВ ПОЧАТКОМ ВІЙНИ..."

Разом із гуманітарною допомогою волонтери привезли і подарунки від дітей із інтернату в Корсуні-Шевченківському. Вони відгукнулися найпершими.

- Тоді ми ще не розуміли, наскільки великою підтримкою для військових стануть дитячі листи і подарунки. Після цього ми влаштували концерт для людей, який тривав майже чотири години. Але весь час ми були напружені, бо здавалося, що ось-ось пролунає сигнал “тривоги” і військових заберуть на службу. Деякі з них і справді переодяглися і під час концерту ловили “тітушок” по Миколаєву, - згадує капелан. - Наприкінці я запропонувала людям помолитися - і це було унікально: всі військові встали, зняли шапки і почали молитися. 

Однак окрім “тітушок” вороги нанесли удар ще й по українській авіації.

- В той день снайпери попробивали українським літакам крила і баки, а в двигуни позасипали камінці. Було багато понівечених літаків. І вони у такому стані прибули… Тільки невелика кількість своїм льотом прилетіла. Це був початок. І ми ще не могли зрозуміти, що це буде війна, яка дасть старт військовій волонтерській діяльності. 

“ПАРАЛЕЛЬНО ЇДЕ ДВІ МАШИНИ: ВІЙСЬКОВА І НАША. І МИ НА ХОДУ ПЕРЕКИДАЄМО ПРОДУКТИ БІЙЦЯМ, БО ЗУПИНЯТИСЯ НЕБЕЗПЕЧНО”

Лора Когут розповідає: коли розпочалася війна, щотижня волонтери збирали тонни гуманітарної допомоги. 

- Коли захопили Слов’янськ, ми декілька разів на тиждень могли збирати повну автівку допомоги. Хлопці привозили її до блокпостів, а військові виїжджали і перевантажували в бронетранспорт. Був випадок, що на повній швидкості бійцям перекидали продукти - їхали паралельно військовій колоні, бо зупинятися було небезпечно. І ми кидаємо бійцям речі, продукти, а вони кричать: “воду нам, їжі”, - згадує військовий капелан.

На фронт волонтери й досі відвозять не лише провізію, а й дитячі подарунки - їх захисники дуже чекають. 

- Пам’ятаю, як колись приїхали  з дитячими листівками до військових. І воїн бере одну, відходить подалі, де темно. І я помічаю, що він читає листівку і плаче. 

В усі посилки, які передають на фронт, Лора Когут вкладає по два “Нових Заповіти” і молитви. 

- Є потреба у духовній допомозі. І що б там не було, я жодного разу не бачила, що ці речі лежали непотрібними. Зазвичай хлопці беруть їх у внутрішні кишені, ближче до серця, кладуть у каски чи під постіль, - розповідає черкащанка. 

“НА ВІЙНІ БАГАТО НЕБОЙОВИХ ВТРАТ, БО ЛЮДИ НЕ МОЖУТЬ ВПОРАТИСЯ З СОБОЮ”

Військовий капелан - це священик, який служить людям, які перебувають у складних життєвих обставинах, пов'язаних зі стресом чи з ризиком втрати життя. Лора Когут зізнається: як доброволець за свою діяльність вона зарплати не отримує.

- Ми приїжджаємо до бійців на передову служити, а де живемо, ночуємо і як пересуваємось - це наші проблеми. Такі реалії капеланського життя. Але для нас це важливо - допомогти, підтримати, полікувати душу. Тому що військові себе картають: за те, що когось не вберегли, що загинув товариш… Тому на війні багато небойових втрат - люди не витримують військового побуту, психологічного тиску, власних страхів, - пояснює капелан. 

Іноді доводиться консультувати та служити воїнам на морозі, біля бронетехніки. Але на такі умови Лора Когут не скаржиться. 

- Я дуже люблю цих хлопців і дівчат, розумію їх. І на собі я відчула, що таке війна, що означає бути під обстрілами, - розповідає військовий капелан. - І це одна з головних умов спілкування з військовими - ти повинен бути для них побратимом, тоді тебе послухають.

Через цю специфіку ветерани рідко звертаються до психолога. 

- Їм можуть сказати одну фразу: “я вас розумію”. І хлопці вибухають, бо зрозуміти їх, не побувавши на передовій, неможливо. А я там була більше 50 разів. 

“МИ ЇХ ВІТАЛИ ПІД ЗВУК ПОСТРІЛІВ... ТОДІ МИ ВТРАТИЛИ НАШУ МАШИНУ”

Одну зі своїх поїздок Лора Когут запам’ятала на все життя - того дня загинули четверо українських бійців, поранили дев’ятьох.

- Це було цього року в березні, перед Міжнародним жіночим днем - ми їздили на передову і вітали дівчаток і жінок, які служать. Капеланською командою привезли подарунки з іграшками, засобами особистого захисту, смаколиками. І приїхали на позицію біля Пєсок. Дівчат вишикували шеренгою, бо це був сюрприз… І довелося вітати їх під час обстрілу - недалеко від нас були серйозні бойові дії, сильно “гепало”. Пам’ятаю, що був сильний вибух. А потім ми дізналися, що втратили нашу машину - у неї повністю зламався двигун і коробка передач, - згадує капелан. 

Лора Когут каже, що вітати військових-дівчат під фронтові постріли для капеланів було честю.  

- Для нас це дуже цінно. І коли під обстрілами вітаєш цих худеньких, тоненьких дівчаток і жінок, розумієш, що війна надзвичайно близько. А ще ближче до неї - наші дівчатка, - наголошує військовий капелан. 

“ВОЇНИ НА ФРОНТІ НЕ ПОРУШУЮТЬ БОЖУ ЗАПОВІДЬ "НЕ УБИЙ"

Про Божі заповіді у Лори Когут часто запитують на передовій. За її словами, розповідати про їхнє справжнє значення - один із головних обов’язків капелана. 

- Наші бійці там боронять землю. Вони стоять на передовій, а навпроти - ворог. Якщо розслабишся і почуватимеш себе невпевнено як воїн - здаси позицію і ворог просунеться на мирну територію. Люди гинутимуть уже тут. І заповідь “Не вбий” має сенс інший - “не вбий даремно, навмисно” або “не убий заради наживи”.Тому воїни повинні розуміти, що навпроти них - ворог. І вони стоять заради своїх сімей і рідних, заради України, - пояснює капелан Лора Когут.

Черкащанка додає, що за “Біблією” вороги України - прокляті. 

- У “Біблії” є такі слова: “Проклятий той, хто переставляє межі ближнього свого”. Тобто коли ворог приходить і намагається бойовими діями зсунути богом даний кордон - він це робить для своєї користі, це загарбник. А загарбник - ворог. 

“Я ПЛАЧУ УВІ СНІ - ТАК СПРАЦЬОВУЄ МОЯ ДУША”

Лора Когут була майже на всіх похоронах воїнів АТО - приходила навіть до тих, кого не знала.

- Неважливо, знаю чи не знаю захисника - я завжди приходжу на похорон і знаходжуся біля родини, тихенько молюся за сім’ю. Коли є можливість - розмовляю під час похорон із рідними загиблого. Капелан - боєць невидимого фронту. Я намагаюся не плакати вдень, але звернула увагу, що тепер плачу уві сні - так спрацьовує моя душа, - зізнається капелан. - Мені сняться загиблі хлопці. Навіть не в поганому сні, а просто якийсь спогад, їхні очі. Вони в мене на серці. 

Допомагає відновитися військовому капелану його ж праця.

- Це дуже серйозна відповідальність, яка стимулює бути у молитовному тонусі. І я відновлююсь завдяки хлопцям, їх родинам - вони надихають, - розповідає пані Лора. - І Бог допомагає мені, бо людським ресурсом із таким тягарем неможливо впоратися. 

Лора Когут завжди відчуває підтримку інших капеланів. 

- Ми потрапляли під обстріли, блукали не території, не знаючи, куди їхать. Коли в туман потрапили, ледь не впали вниз із підірваного мосту. Колись ледь не заїхали машиною на територію ворога. І я знаю точно: вберегло те, що люди моляться за нас.  

"САЛО, ПЕРЕКРУЧЕНЕ З ЧАСНИКОМ І ПЕРЦЕМ - ДЕЛІКАТЕС НА ФРОНТІ"

Лора Когут каже, що попри офіційне затишшя та державну підтримку на передовій досі необхідні дрібниці, які здатні врятувати життя воїнів.

- Нашим захисникам потрібні медикаменти, бо на Сході інший клімат - там холодніше зимою і спекотніше влітку. Тому противірусні препарати, медикаменти, вітаміни та мазі від болю в спині щодня потрібні воїнам. Раніше ми їх роздавали скрізь, навіть на блокпостах, а зараз привозимо більш адресно, по замовленнях, - розповідає капелан. 

Допомогти можна і домашніми вітамінами - перекрученим імбиром із лимоном та медом. Не відмовляються воїни і від інших домашніх смаколиків - вареників, пиріжків, млинців тощо. 

Делікатесом на передовій вважають звичне українцям сало, перекручене з часником і перцем. 

- Дуже цінні на передовій маскувальні сітки - через те, що на кожний сезон потрібна сітка з іншим кольором чи відтінком, у військових із цим проблема. Генератори, кабелі, будівельні матеріали, цвяхи, скоби, плівки - це все потрібно в першу чергу для того, щоб вберегтися від ворога та холоду, - зазначає Лора Когут.

За словами волонтерки, така допомога з мирної території для воїнів - велика цінність. 

- Хоча б так ми можемо  подякувати за те, що хлопці та дівчата стоять перед ворогом і тримають мирне небо. А надія є, перемога буде, - запевняє військовий капелан.

Автор Аліна Євич

Поділитись

Коментарі

Вгору