На розі двох черкаських вуличок стоїть невеличка майстерня. Там завжди світло, відповідно пахнуть шкірматеріали і клей, а також привітно посміхається господарка – майстриня чоботярської справи Лідія Суховій. Жінка латає чобітки й туфлі, замінює замки чи фуртнітуру, а іноді й перешиває взуття наново, уже понад 20 років. Каже, ніде особливо цьому не вчилася, але, спробувавши одного разу, знайшла у цій роботі своє покликання. Про те, що така робота – не зовсім жіноча, навіть і не замислюється. Головне – любити свою працю і робити її так, як для себе, пише Нова Доба.
Пошук призначення
Перед тим, як потрапити у чоботярську майстерню, Лідія спробувала свої сили у різних сферах. Це були і торгівля, й обслуговування, і пошив одягу, і операції з нерухомістю. А потім випадково у 1998 році влаштувалася в майстерню із ремонту взуття на прийом речей до лагодження.
– Так і почалося моє занурення у цю сферу. Споглядала, навчалася, пробувала щось робити. Оскільки в майстерні не було швачки, мені запропонували розпочати зі вшивання замків у чоботи на машинці, – згадує жінка. – Я й спробувала. А чого боятися? Звісно, перший замок після роботи на тканині на шкірі вийшов не ідеальним, але так поступово, спроба за спробою, і вийшло. Нині з тканиною не працюю взагалі.
Жінка зізнається, що у цій, такій незвичній і нелегкій роботі, вона знайшла себе. І це настільки її захопило, що всім таємницям професії навчалася безпосередньо у колег, на практиці відточувала кожне необхідне для цього вміння.
– Зі мною працювали справжні знавці своєї справи. Вони не були жадібні на поради. Завжди показували, що і як робити, розкривали професійні секрети. Згодом уже й сама все додумувала, приходила до певних висновків і напрацьовувала свої методи, – говорить майстриня. – Власне, спочатку було дуже важко освоїтися: щось виходило, щось – ні, до якихось рішень додумувалася сама, деякі підказували колеги.
А найцікавіше, зауважує пані Лідія, що вже після того, як почала займатися ремонтом взуття, дізналася: її дідусь, мамин тато, який загинув у 1943 році, теж був чоботярем. Такий собі невипадковий збіг життєвих захоплень.
– Я цього не знала. Про чоботярську справу дідуся мені розповіла мама, коли минуло вже з-півроку потому, як я цим почала займатися.
Власна справа
7 років Лідія працювала за наймом у взуттєвому кіоску. Набиралася досвіду й сміливості, вчилася бути терплячою і креативною.
– Щоб займатися ремонтом взуття потрібні, найперше, бажання і витримка. Бажання, щоб робота сподобалася, насамперед, клієнту, а витримка – щоби терпеливо виконувати не лише те, що надихає, а й монотонну роботу, якої також завжди вистачає, – наголошує майстриня.
У 2005 році пані Лідія наважилася на власну справу.
– Бажання працювати на себе – це був внутрішній поклик. Я чітко розуміла й, власне, згодом відчула, що це – складно. Проте втягнулася, бо справді роблю те, що мені подобається. А ще – я дуже вперта: якщо щось не вийшло з першого разу, то я пробувала це робити знову й знову, поки не виходило так, як треба.
Щодо «жіночності» своєї справи Лідія не переймається. Каже, будь-яка жінка завжди може знайти в собі багато сили, щоб займатися справді тим, що їй до душі. Лідія впевнена, що жінки – набагато сильніші за чоловіків, тому можуть опанувати будь-яку справу, що припаде їм до душі.
– Чоботярська справа нелегка, але я це люблю! І докладаю до розвитку цієї справи всі свої зусилля. Я сама займаюся й адміністративними завданнями, і бухгалтерською звітністю, і роль прибиральниці виконую.
Любов до людей
Майстриня зізнається, що вся її робота міцно тримається на любові до людей і повазі до клієнта.
– Завжди працюю так, аби людина не просто заплатила гроші й пішла собі, а щоб із задоволенням ходила у відремонтованому взутті, щоб ціни на мої послуги не били по гаманцю. Наприклад, коли приходять люди пенсійного віку, завжди їм трохи скидаю в ціні, адже розумію, як їм важко в нинішніх умовах.
Найчастіше ремонту чи заміни потребують замки й бігунки в чобітках, частим замовленням є також заміна набійок. За словами Лідії, особливої уваги й точності вимагає і декоративне оздоблення взуття. Наприклад, порвався в людини чобіток. Потрібно спочатку оцінити ступінь пошкодження функціональності взуття, визначити спосіб ремонту, а потім проаналізувати зовнішній вигляд і зробити все так, аби це ще було красиво з естетичного погляду й, принаймні, схоже на початковий дизайн. Пані Лідія зізнається, що багато в чому покладається на власний смак і бачення.
– Узагалі, своїм клієнтам раджу купувати взуття з мінімальною кількістю фурнітури, оскільки, зазвичай, вона вся фабричного виготовлення, і знайти такі ж елементи на заміну неможливо. У моїй практиці часто трапляються такі випадки, що я геть змінювала дизайн взуття – від оздоблення до підборів, – говорить Лідія.
– І краще купувати шкіряні мешти, якщо любите свої ніжки і хочете покрасуватися в чобітках чи туфельках більше, аніж два тижні. Зараз такі неякісні шкірзамінники та матеріали, із яких роблять дешеве взуття, що вони негативно впливають і на здоров’я, і на тривалість експлуатації.
Із незвичного жінці замовляли шити чохол для мисливського ножа та чохол для набору шампурів. Усе шила власноруч за власним дизайном. Почасти, люди також звертаються із дрібними проханнями: підшити, підклеїти, проконсультувати. Лідія намагається приділити час усім, але ретельно заздалегідь планує свій робочий графік так, щоб усе встигати.
Водночас під час нашої розмови у майстерню зайшла жінка. Ледь не зі сльозами просила реанімувати чобіток – розійшовся шов, а їхати їй аж на інший край міста. І хоч пані Лідія мала цілу чергу з чобітків на ремонт, знайшла 5 хвилин, аби допомогти Ользі Миколаївні Мусієнко. Та зізналася, що знає про цю майстерню давно.
– Це – майстерня добра, чесно вам кажу. Коли не прийдеш – завжди посміхаються, проконсультують і не проженуть до інших. Уже скільки тих МАФів подібних поставили, а все одно намагаюся сюди втрапити: і приємно, і якісно. Знаю, що тут обслуговуються цілими родинами по багато років. Сама із такої.
А Лідія Суховій тим часом, зашарівшись, взялася до наступного чобітка. Легким порухом руки відрізала для нього лацкан шкіри, підігнала розміри й почала майструвати новий дизайн, паралельно заклеївши дірочку – щоб не промокли ноги, адже весняне тепло вже зовсім близько.
Анна Сакун
Усі найцікавіші новини Черкас та регіону можна отримувати на нашому каналі в Telegram
