1 березня 2016 р. у 22 українських містах, у тому числі й Черкасах, стартує проект «Технологічна нація». Його мета – безкоштовно навчити українців основам програмування. Ініціював проект фонд «BrainBasket». Організація має амбітну мету – до 2020 року підготувати 100 000 нових it-спеціалістів.
Заняття проходитимуть у форматі blended learning (змішане навчання), що передбачає самостійну роботу з лекційним матеріалом, який викладений в онлайн, і аудиторну практику під керівництвом досвідчених менторів. Практичні заняття проходитимуть у 100 бібліотеках по всій Україні. Участь в програмі не потребує попередніх технічних навичок. Подати заявку на участь можуть всі охочі. Єдиними критеріями відбору є володіння комп’ютером на рівні впевненого користувача та знання англійської мови на рівні upper-intermediate або вище. Журналісти «Громадського ТБ: Черкаси» поспілкувалися з директором «BrainBasket Foundation» Володимиром Люлькою про проект і про те, як живе ІТ-галузь в Україні.
Яка мета вашого фонду?
– Ми вирішили, що час ставати інтелектуальною країною, країною, де ІТ-індустрія – одна із провідних індустрій, які рухають економіку, які залучають у країну все більше і більше іноземних інвестицій. Де люди не від’їжджають, де люди щасливі, система працює так, що люди залишаються, витрачають зароблені зарплати тут. Але більшість зароблених грошей залишається тут, в Україні.
Я ніколи не був націоналістом. Я ніколи не був прихильником якихось радикальних заходів, не ставився фанатично до України. Займаючись ІТ-бізнесом і працюючи з українцями, такими як я, працюючи в цій країні і бачачи цю економіку, переживши Майдан у 2004 році і в 2014, бачачи, що відбувалося за минулої влади, всі «наїзди»… все це було перед нами, просто в різних містах по-різному проходило, а суть та сама. То я завжди намагався розуміти, як можна, працюючи в ІТ-секторі, будучи ІТ-бізнесменом, впливати на щось у країні. Тобто як ІТ-індустрія може допомагати Україні щось змінити на краще.
Вийшло так, що ринок ІТ і наш корпоративний замовник зараз перебувають у «нокдауні», навіть у «нокауті». Тобто в Україні ринку немає, тут немає бізнесу. Є бізнес аутсорсинговий, є бізнес, націлений за межі країни, тобто неохідно залучати зовнішніх інвесторів, зовнішні компанії.
Для чого це Вам?
– Коли мене питали, навіщо я це роблю, я відповідав коротко: я віддаю країні свій борг. Я не вірю у країну, я вірю в людей. Я вірю, що Україна до 2020-2021 року може стати дуже сильною як ІТ-нація, як країна, в якої людський, інтелектуальний капітал оцінюється дуже високо. Коли питають клієнти, чому ми′ – а не Індія, ми відповідаємо, що ми як Індія, тільки ближче до Європи. Географічне розташування, хороша технічна база, університети, які теж треба розвивати, бо зараз вони не в дуже в хорошому стані. І є багато активістів, волонтерів, саме ІТ-волонтерів, на них ми будуватимемо наші проекти, тому що без них, на жаль, нічого не вийде, і ніякі мільйони, ніякі інвестиції не допоможуть «злетіти» таким проектам, як «Техологічна нація» («Technology nation»).
Чим ваш проект відрізняється від інших подібних?
– Ми не навчальний центр, ми не ВНЗ, ми не ІТ-компанія і ми не HR-компанія. Тобто ми не працевлаштовуємо (це важливо), ми не вчимо за гроші, ми не даємо вищої освіти і ми ні з ким не конкуруємо. Один з наших логотипів – це парасолька над усіма, як фасилітатор, як фон, який всіх об’єднує та всім допомагає, який намагається створити синергію, а завдяки синергії можна досягти чогось серйозного. Відповідно, ми коли придумаємо будь-який проект, ми думаємо, як об’єднати всіх навколо проекту, щоб він «злетів», досягти масштабу і реалізувати наші ідеї, наші цілі.
У цьому проекті з самого початку була закладена ідея створити 100 тисяч нових ІТ-спеціалістів, тоді ще, у квітні 2014 року. Тобто у нас в Україні зараз є 100 тисяч спеціалістів, включно з фрілансерами, розробниками, які генерують приблизно $2,5 млрд експортних інвестицій у країну. Це 4% економіки України. Знаючи зарплату айтішника – це в середньому $2-2,5 тис. на місяць – ми порахували, що якщо ми створимо ще 100 тисяч спеціалістів, тим самим ми залучимо в Україну до кінця 2020 року ще $10 млрд. І ми вивели модель, при якій, запустивши серію освітніх курсів за принципом змішаної освіти (blended learning), – коли є онлайн-навчання і офлайн. Використовуючи бібліотеки (це дуже важливий елемент нашої програми), тому що бібліотеки нині – це дуже сумне видовище, туди мало хто ходить, є коворкингові простори, є кафе, є смартфони з 3G, тобто за книгами ніхто не ходить – це факт. Ми вирішили повернути бібліотекам минулу славу центрів знань, щоб туди знову пішли люди. Тому ми вирішили відкрити в бібліотеках 100 навчальних центрів до кінця 2016 року. Починаємо 1 березня. Тобто ми вже почали, ми відкрили реєстрацію на перші програми, ми обрали, чому навчаємо, кого навчаємо, хто навчає і як. Чому навчаємо? Для чого вигадувати велосипед, коли є найкращі світові курси від Гарварда, Стенфорда, Масачусетського технологічного університету по основах програмування?
Ми увійшли в діалог із цими ВНЗ, відібрали їхні базові найкращі курси. Наприклад, Гарвард – це Computer science – легендарний курс, йому більше 7 років, це основи програмування за 3 місяці. Тобто за 12 тижнів людина, яка ніколи не програмувала, але в неї є вища освіта, тобто не студент і не школяр, вона за три місяці навчається практичним знанням, як писати код. Але є одна проблема: рівень англійської мови і мотивація людей. За статистикою, лише 1,5% закінчують онлайн -навчання. В Україні цей показник ще менший.
Ви вважаєте, що можна навчити програмуванню за 3 місяці?
– Ми вважаємо, що за три місяці не можна замінити вищу освіту, але можна дати базу, щоб людина зрозуміла, що таке «нуль» і «одиниця», що таке десяткове представлення, що таке бінарний код, що таке псевдокод, що таке алгоритм. Діти зараз навіть вчать, що таке алгоритм, тому і дорослі зможуть.
Оцініть рівень вищої освіти в Україні
– Вибіркові ВНЗ, які отримали грантову підтримку, спонсорів, партнерів – це КПІ, «Львівська політехніка», КНУ ім. Шевченка, НАУ – вони ще більш-менш нормально почуваються, залучають ІТ-компанії, у них нормальне забезпечення, є коворкінги, створюються технопарки. Але це лише незначний відсоток. А все інше, якщо не брати лише технічні ВНЗ, я кажу в цілому про освіту, все доволі сумно.
Якщо раніше ми хвалилися тим, що у нас круті айтішники і сильна ІТ-країна, тому що у нас сильна технічна освіта з Радянського Союзу залишилася, то це вже майже стало міфом. І це через те, що ми зараз маємо демотивованих викладачів, адже хороші професори отримують по 2,5-3 тисячі гривень на місяць. При нарахуванні комунальних від Яценюка – то це півтори тисячі. Вони не мотивовані, не хочуть новому навчати і не можуть цього робити. Всі, хто могли б навчати (аспіранти, наприклад), якщо є можливість, вони одразу ж тікають, будуть працювати за $300-500.
Якою ви бачите освіту в майбутньому?
– Уявімо, що є така система: все є в онлайн. Люди приходять до навчальних класів в університет тільки за тим, щоб закріпити знання і прикладний аспект, і робити те, що потім дозволить їм вийти і одразу знайти роботу. А всі непрофільні предмети залишаються там, тобто начитка йде факультативно.
З нашої точки зору, щоб отримати хороший пакет знань, на це потрібно максимум три роки, але не 5 років. Я ще колись думав: ось я не пішов до магістратури, а закінчив спеціалістом, тобто був ще бакалаврат, але думав, що треба щонайменше отримати спеціаліста. І всі з високими балами йшли до магістратури. Ну і що далі? Диплом як не визнавався у світі, так і не визнається. Треба його захищати, перескладати.
А зараз молодь, яка реально розумна, яка старається і має мотивацію, на третьому курсі вже працюють в «Google», «Facebook». Просто виїжджають за кордон під виглядом проходження практики і не повертаються. Це ще одна проблема після Революції – більше 5 тисяч розробників поїхали, і як їх повернути – незрозуміло.
Чи не боїтеся, що після ваших курсів ще більше людей поїде?
– Ні, не боюся абсолютно, тому що ті, хто хочуть поїхати, вони все одно поїдуть. І якщо їм тут не створити хороші умови для роботи, то всі повиїжджають, хоч 10 таких фондів створи і десять разів по 100 тисяч створи, вони все одно поїдуть. Піднімуть зараз податки для ІТ-індустрії, народ може поїхати.
У нас питають: навіщо ви це робите, чому ви створюєте «армію» напівкодерів, напівпрограмістів, куди ж вони підуть? Володимир, зупиніться! Я відповідаю, що ми учимо плавати людей. І показуємо: он буйок чи острів – пливи. Але ми ніколи не врятуємо цю людину, якщо вона не хоче. Тобто ми вчимо плавати тих людей, які плавати не вміють. Це що, погано? Нехай людина вчиться.
Після того, як вона закінчить наші курси, вона ж може взагалі не програмувати, вона може не бути айтішником, а просто скаже «дякую, Brainbasket, ти трохи змінив світогляд, я знайшов собі друга» чи ще щось. Раптом там у коворку чи в бібліотеці стартап придумає, друзями стануть.
Ми цю базу випускників хочемо дати відкрито для всіх ІТ-компаній, яких тисячі, нехай відбирають собі кращих, нехай беруть спеціалістів, нехай беруть собі безкоштовно людей, тому що вони можуть проходити – і це такий план – 3-6 місяців інтернатури безкоштовно, як інкубатор, а потім з них відберуть кращих. Процес піде, все буде добре.
Усі найцікавіші новини Черкас та регіону можна отримувати на нашому каналі в Telegram
