28-річну офіцерку медичної служби Марину Голінько із Золотоніщини повернули в Україну місяць тому, коли вона потрапила до списку 108 українок під час обміну полоненими. Перед цим жінка рятувала військових під обстрілами в Маріуполі і потім разом із ними була поневолена, пише Суспільне.
Закінчивши Дніпропетровську медичну академію, Марина підписала контракт із ЗСУ. Спершу працювала в Одесі, а торік у листопаді її відправили до Маріуполя разом із 36 бригадою морської піхоти.
"Ми мали перевозити поранених. Нам їх із позиції привозили, ми на перехватах забирали і возили у госпіталь. ППО там не працювало. Ми виходили і могло трапитись що завгодно в будь-який момент. Могло щось вибухнути, впасти", – розповіла вона.
Вижити у Маріуполі, не зламатися в полоні під психологічним тиском у російських тюрмах Марина змогла завдяки спогадам про родину.
"Будинок мені майже щоночі снився. Ще снилася мама і те, що я вдома. Це дуже сильно тримало – рідна річка, місцевість, де я росла і виросла. Я постійно собі уявляла як я гуляю, дерева, стежинки".
Розкривати деталі свого ув’язнення Марина не може. Єдине, що може сказати – у Маріуполі, під постійними обстрілами, їй було не так страшно, як там, у полоні.
"У нас не було іншого виходу: або смерть, або полон. Військові лікарі – не комбатанти. За нормами Женевської конвенції їх взагалі не повинні брати в полон. Тому це питання підіймається на різних рівнях, зокрема, і на міжнародному", – пояснила вона.
Мама Марини Любов Сергієнкова зізнається, що не пустила б доньку, якби знала, як все обернеться.
"Коли мене питають «Що б ви змінили, якби знали, що так складеться ситуація»? Я б не дала піти їй в Маріуполь. Я б Христом Богом просила, щоб вона туди не йшла. Те, що вона там пережила і те, що переживають близькі військовополонених – я навіть ворогу не побажаю".
За пів року Марина змінила п'ять колоній.
Пані Любов пригадує: перші кілька днів вдома Марина ніяк не могла зігрітися. Тепер, коли хвилювання за доньку позаду, вона може радіти буденним клопотам.
"Тепер думаю, що приготувати, що смачненьке купити, чим би її побалувати".
Утім, зізналася Марина, нині їй не дає спокою думка про тих, хто лишився у полоні.
Її покликанням завжди було рятувати людей. Тепер вона готова покласти всі сили на порятунок із полону колег-медиків та військових.
Усі найцікавіші новини Черкас та регіону можна отримувати на нашому каналі в Telegram
