Безумовно, кожен прокручує в голові якісь сценарії, не виключаю, що хтось подумки складає заповіт.
Війна – це, взагалі, нецікаво. Навіть коли говорять, що за тиждень ми маємо рушити на "передок", нам це не цікаво і ми про це мало говоримо. Пристріляти зброю – так, відпрацювати якісь тактичні прийоми або просто потягати гантелі – із задоволенням, але говорити про війну не виникає ніякого бажання. Безумовно, кожен прокручує в голові ті або інші сценарії, по крихтам збирає аптечку або снарягу, не виключаю, що хтось подумки складає заповіт.
Батальйон – голий і босий, не всі солдати мають достатньо одягу, більшість не отримували зарплатню півтора місяця, до найближчого магазину – 4 км, сигарети набули статусу твердої валюти. Сім'ї залишилися вдома, але їхні проблеми однаково кочують за солдатом: безгрошів'я, хвороби, зради. Дехто навіть розлучається на відстані. Тож війна – це нецікаво. Але воювати готові. Хоч босими. Аби швидше кинули туди. Очікування тисне ще більше.
Всі відчувають небезпеку, що крадеться за тобою, немов вірний пес, але сприймають її жартома, особливо не заморочуючись. Треба – значить треба. А інакше навіщо ми тут?
Війна – це нецікаво. Розповіді про війну тих, хто вже побували в самому її пеклі, такі ж буденні, як і розповіді про своїх колишніх. Бійців більше цікавлять фінансові проблеми, затримка зарплати, можливість придбати новий телефон або пошуки сигарет. Дехто почав збирати металобрухт: стара арматура, металеві листи, іржаві дроти. Кажуть, на "передку" забезпечення краще: там допомагають волонтери. Вода, сигарети, згущенка, нові берці, можливо, навіть, коліматорні приціли. А ще, поки є можливість, можна пристріляти автомат, сходити на риболовлю, добити татуху, дочитати роман... дописати оповідання. Поки є можливість, поки є час, поки є бажання.
Солдату війна не цікава, ще менше вона йому потрібна. Так само, як і їхнім сім'ям, мешканцям Донбасу, перехожим у великих містах, таксистам у провінційних містечках, хліборобам на Херсонщині, рибалкам на Одещині, вівчарям на полонинах, енергетикам з Рівного, вчителям з Ніжина, черкаським хімікам...
Але комусь же ця війна цікава? А, головне, потрібна?
Черкаський письменник, боєць 9-го мотопіхотного батальону Артем Чех, ТСН
