"Хоч здоров’я вже підводить, але ентузіазму вдосталь" — жартує 91-річна черкащанка Ніна Посипайко. Вона — волонтерка: із початку повномасштабного вторгнення допомагає захисникам України, бо що таке війна знає з 1939 року, пише Суспільне.
"Я росла без батька, лише з матір’ю, нас троє було. Нам і город прибрати, і коня знайти, і землю обробити, А німці прийдуть і заберуть все, та й нам нічого не залишається. Залишається лише пуста хата. То так ми жили тяжко", — пригадала пані Ніна.
Швейну машинку вона придбала у 1953 році тоді й почала шити. Коли ж розпочалося повномасштабне вторгнення Росії в Україну, сидіти на місці не змогла:
"Я не можу без діла. У мене такий характер, що хочу допомагати", — пояснила бабуся.
У перші місяці війни, з підтримкою стільчика Ніна Посипайко приходила в кухню і сідала за швейну машинку, якій 73 роки. За допомогу бралася й невістка: тоді удвох шили подушки та ковдри для бійців.
“Я шила за столом, нікуди не ходила. Мені приносили тканину і ми зшивали й робили наволочки. Так я допомагаю, я звикла допомагати. І на війні допомагала в дитинстві, і зараз допомагаю, що потрібно, то й роблю”.
Син волонтерки, Олександр Посипайко, жартома квартиру називає швейним цехом:
“Моя жінка сказала: не можу сидіти без діла. І до дому почали брати роботу, ну і, відповідно, мама приєдналася. Вже вони вдвох допомагають. Тепер вдома цілий цех по пошиттю влаштували”.
Зараз пані Ніна для пошиття використовує залишки тканини. Пригадала, як навчилася шити замолоду:
“Сама я вчилася, сама машину швейну купила. На виробництві гроші на неї заробила“.
Хоч сили нині вже не ті, — жінка перечепилася через собаку й отримала травмування, проте руки добре пам’ятають свою справу:
“Раніше шила більше, а зараз нема вже здоров’я. Зараз я дуже втратила: собака збив мене, мені дуже погано. Не маю сил, щоб зробити все те, на що є натхнення”.
І хоч це друга війна у її житті, та цю сприймає болючіше. І найбільша мрія — дочекатися миру:
“Я дуже хвилююся. От дивлюсь нині телевізор, бачу як горить. Під час минулої війни ми хоч не бачили вибухи, пожежі. Тобто бачили, але не такі як оце зараз”.
З таких людей, як Ніна Іванівна, потрібно брати приклад. Своєю наполегливістю вона спонукає інших долучатися до волонтерства, вважає очільниця комітету самоорганізації населення "Дніпровський" Любов Здоровенко:
“Отакі бабусі дуже потрібні, вони своїм прикладом показують, як потрібно любити Україну. Нехай їй, як кажуть, Бог дає ще довгого здоров’я і щоб вона ще довго прожила. Тому, що вона потрібна не тільки своїм дітям, онукам, а іншим, які бачать навколо приклад її”.
Усі найцікавіші новини Черкас та регіону можна отримувати на нашому каналі в Telegram
