Цієї неділі освітяни відзначають своє професійне свято, а що усі ми – родом зі школи, то до цього дня ніхто не буває байдужим. Що згадують про шкільні роки відомі черкащани, “Дзвін” дізнався із перших вуст.
Анатолій Бондаренко, міський голова Черкас
У шкільні роки, проведені у Лисянці, як і більшість хлопчаків, більше любив поганяти м’яча, аніж сидіти за книжками.
“Любов до спорту збереглась і до сьогодні, правда, у футбол зараз граю менше – за міськими клопотами не маю багато часу, – сміється мер Черкас. – А от до знань ставлення почало змінюватись пропорційно дорослішанню. Зрозумів, що навчатися ніколи не пізно і жодні знання зайвими не бувають. Тож потім закінчив із відзнакою два вищі навчальні заклади: у 2005 році Черкаський державний технологічний університет за спеціальністю “Економіка”, а у 2012 році Уманський національний університет садівництва. Останні років десять як депутат обласної ради часто навідував сільські школи області, і зрозумів просту істину – за ставленням влади до школи і вчителів можна зрозуміти її справжню сутність. Дитсадок, школа, навчальний заклад – це ті наріжні камені, де кується успішність нації. Якщо вони всім забезпечені, мають можливість впроваджувати передові технології, – значить із українським майбутнім усе буде добре. Намагаюсь депутатський досвід враховувати і сьогодні, працюючи міським головою”.
Леонід Даценко, народний депутат України VII скликання, письменник
Леонід Даценко вважає День учителя рідним святом, бо після закінчення Київського національного університету працював учителем української мови і літератури у селі Шарнопіль Монастирищенського району. А от у свої шкільні роки у селі Андрушки на Житомирщині вважався “дзеркальцем школи”.
“Так мене називали учителі і друзі, бо завжди навчався на відмінно, не пропускав занять, був активістом, ведучим шкільних свят. Можливо, таким був, бо не мав багато розваг, адже жив із бабунею на глухому хуторі, де окрім нас, ще жило шість стареньких сімей. До школи щодня мав долати 3 кілометри, і одного разу взимку, коли замело снігом усі околиці, – заблукав, а вийшовши до хат сусіднього села, іншого, не того, де була моя школа, повернувся додому і вперше “просачкував” цілий день. Мабуть, саме довга дорога до школи, без супутників, наодинці із природою і посприяла тому, що став поетом. Найбільше запам’ятався учитель математики Олександр Юхимович Надводнюк, якого ми між собою називали “Гембелем”, бо він дуже часто вживав це слово на уроках, по двадцять разів за 45 хвилин”,
Даценко згадує, що влаштовував із двоюрідним братом Олександром своєрідні змагання: хто краще закінчить навчальний рік.
“І от після сьомого класу у мене була одна четвірка з фізкультури, а в Шури, який закінчив восьмий клас, усе було п’ять. То я з пересердя порвав табеля, а потім довго вдома не зізнавався, де він подівся”, – зі сміхом розповів Даценко, і додав, що у молодших класах дуже боявся щеплення Реакції Манту, тож, бувало, переховувася від неї у шкільному садку.
“А любов до футболу зародилась тоді, коли на тренувальній базі “Динамо-Київ”, де працювала моя мама, під час тренувань мені дозволяли ловити м’ячі. І от одного разу Леонід Буряк бив пенальті, а через розірвану сітку той м’яч ударив мене по голові, що я навіть втратив свідомість. Після того мені подарували професійного м’яча, такий у нашому Попільнянському районі був лише один”, – розповів екс-нардеп.
Валерій Данилевський, керівник департаменту освіти Черкаської ОДА
Навчався у школі №2 містечка Христинівка.
“Найдужче любив два предмети: хімію і фізкультуру. І все завдяки вчителям. Хімію у мене викладала Храновська Адель Олександрівна. У неї навіть ті учні, які не знали таблички множення знали назубок табличку валентності. Жодного у класі учня не було, що б не знав хімію.
Фізичне виховання викладав Левченко Володимир Миколайович. А я до сьомого класу був хворобливий, слабкий, кашляв, за зростом узагалі четвертий “знизу”. Саме цей викладач повірив у мене і вже у 10 класі я був переможцем міських змагань. Врешті-решт і вступив до інституту на факультет фізичного виховання.”
Сергій Шамара, громадський діяч, історик
“Всі 11 років провчився у черкаській школі № 24. Вчився добре. Але вже тоді любив гуманітарні предмети, зокрема правознавство, історію. Власне тому і став істориком. Хоча успішність мав по всіх предметах. Із предмету хімії їздив навіть на олімпіади, але хіміком себе не відчував. Через те, що добре вчився, мене спеціально садили на останні парти до більш слабких учнів, аби я їх “підтягував”. Відтак “захромала” моя дисципліна”.
Вже у шкільні роки Сергій був “дисидентом”.
“Золотої медалі не отримав, можливо, тому, що не виростив у собі великого бажання ретельно вчити російську мову і літературу, які були на той час у шкільній програмі”.
В’ячеслав Скічко, волонтер
Каже, що в дитинстві був бешкетником.
“Почав свій шкільний шлях в 17 школі. Відмінністю не визначався, були і двійки, і , навіть,” коли”. Особливо по поведінці.
З третього класу перейшов в 15 школу. І завдячуючи своєму класному керівнику Боровській Наталії Віталіївні, став людиною! Виписався із школи вже тільки з п’ятірками та четвірками в табелі.”
Віталій Чудновський, народний депутат V– VII скликань
“Я дитя військових містечок. Батьки постійно переїжджали, тому змінив за увесь час свого навчання аж п’ять шкіл. Власне, через це я і розмовляю суржиком, бо лише два роки відучився в україномовній школі.”
За словами Чудновського, він добре навчався з тих предметів, де учителі викликали його симпатію: фізика, література.
“Лише вчитель може прищепити учневі любов до предмету своїм прикладом“
Юрій Ботнар, депутат обласної ради
“Навчався у шести школах у трьох країнах, оскільки так склалося життя. З восьмого класу навчався в Україні, середню освіту здобув у Тальянківському технікумі, куди поступив після 9 класу Ятранівської школи, що на Уманщині.
Любив гуманітарні предмети, тож найкращі оцінки мав саме з них: історії, літератури тощо. З природничих любив географію, навіть брав участь у олімпіадах з цього предмету. Навчався на “відмінно” та “добре”, бувало й “задовільно” з точних наук, тоді доводилось приділяти більше зусиль саме їм. “
Юрій дякує усім вчителям, які передавали свої знання, адже більшість отриманого зі шкільної програми йому справді знадобилась. Окрім інтегралів.
Юрій Стригун, журналіст
У дев’ятому класі за рік отримав 52 двійки.
“Бувало по дві двійки навіть до початку уроків. Намагався прослизнути у школу, щоб списати домашню роботу, а математичка “ловила” на вході, щоб не сачкував.”
Юрій вчився в школі N1 Тального. Любив історію, географію, літературу і фізкультуру. Решту не любив, а математику й фізику ненавидів. Найкращі оцінки мав із географії й історії.
Сергій Рубан, голова міської організації партії “Солідарність”
“1-9 клас навчався в Багачівській неповносередній школі Звенигородського району, яку закінчив з відзнакою. Дуже подобалась географія, правознавство, уроки фізкультури, бо можна було грати в футбол і зарубіжна та українська література через твори. “
В 10 класі Сергій навчався у Звенигородській школі імені Тараса Шевченка, у 11 класі – Звенигородській школі номер 3.
“Тут вже подобались уроки географії, правознавства та української мови і ДПЮ, успішність стала меншою, але був твердим середняком і дуже любив прогулювати уроки, особливо в 11 класі.”
Рубан каже, що має дуже теплі спогади про школу, але повернутися в шкільні роки не хоче. Краще в студентські.
Олександр Давиденко, керівник Муніципальної інспекції у Черкасах
У 1987 – 1998 роках учився у Смілянській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів №2. Яку закінчив з золотою медаллю.
“11 років “відбув” без жодного прогуляного уроку. Найбільше подобалися гуманітарні предмети… історія, правознавство, географія, біологія, мови… Наука давалася легко, любив читати, вчитися і пізнавати все нове.
Правда, старостою класу не був бо принципово не було цікаво.”
Максим Шило, депутат Черкаської міської ради
“В перший клас я пішов в 2003 році. Батьки мене віддали до спеціалізованої школи № 17. В сьомому класі мене перевели до фізико-математичного ліцею в межах школи № 17, але зрозумівши, що точні науки – це не моє, я завершив 10 і 11 клас в Гуманітарно-правовому ліцеї.
Саме в цьому навчальному закладі я вивчав ті предмети, які мене цікавили. Зокрема, це були історія та правознавство. Завдяки напогливому ставленню вчителів до своєї роботи, дружньому колективу та сучасним підходів до ліцейного життя – я зміг отримати надзвичайно великий об’єм знань і остаточно визначився із тим, що в майбутньому хочу зайнятися саме політикою.”
Володимир Стойко , очільник “Дирекції парків”
Володимир каже, що навчався посередньо, на трійки та четвірки. З поведінкою теж не завжди “складалося”.
“Вчився у дев’ятій школі у Черкасах. Серед улюблених предметів можу відмітити хімію та біологію, знаннями з яких і зараз можу скористатися у своїй роботі. А ще часто зустрічаюся з шкільними друзями. Ну, і обов’язковий спогад про школу – щорічна зустріч однокласників, на якій завжди присутній.”
Усі найцікавіші новини Черкас та регіону можна отримувати на нашому каналі в Telegram
