Марія та Іван Петренки із села Крупського на Золотоніщині восени святкуватимуть 60-річчя подружнього життя. У січні Марії Миколаївні виповнилося 83 роки, стільки ж років й Іванові Опанасовичу, повідомляє Зотоноша.City.
Марія та Іван одружилися 21 листопада 1962 року.
— Він прийшов з Армії, такий високий, гарний – усі дівки задивлялися, а вибрав мене, - пригадує бабуся Марія. – Прийшла я до них у невістки. Роботи не боялася ніякої, бо вже було мені в ту пору 23 роки. Але й донині дякую своїй свекрусі Катерині, котра прийняла мене за рідну дитину, в усьому допомагала і підказувала. Й зараз її згадую добрим словом. Вона померла у 79, але щороку поминаємо нашу матір.
Наступного літа розібрали стару хату, та й звели до осені власну оселю, у якій мешкають і нині. Тут з’явилися на світ донька Наталя, а згодом і син Микола. Майже 100 років трудового колгоспного стажу мають на двох Марія Миколаївна та Іван Опанасович, який працював ще й після виходу на пенсію. Весь вік обоє протрудилися у місцевому господарстві ім. Крупської: вона – дояркою, він – їздовим на тваринницькій фермі.
— Дуже важко було працювати у колгоспі, вся робота вручну: і їсти скотині роздай, і повичищай, - кажуть, склавши натруджені мозолясті руки. – І коло корів була, і биків порала, і телиць тільних доглядала, і свиней годувала.
Родина Марії та Івана Петренків має глибоке коріння: донька Наталія, її чоловік Василь та їхні двоє синів – Олександр з Наталею та троє дітей - Мар’яна, Матвій, Тимофій і молодший Василь з Інною та наймолодшою правнучкою Аріною. По лінії сина Миколи – дружина Галина та син Ігорьок, донька Віта з чоловіком Русланом і правнучкою 8-класницею Таїсою.
— 4 онуки і 5 правнуків, - підсумовує Марія Миколаївна. – З чотирьох онуків Віта – єдина внучка, вона буває найчастіше. Прибіжить, перевідається - добра дитина. Та й донька із зятем Василем приїжджають. Наталя наполягає: «Давайте вас заберем до себе, вам уже важко». Та ми не хочемо, важко своє, нажите трудом кидати. Доки вдвох, доти й будемо у своїй хаті.
Подружжя має невелике господарство. Цьогоріч садити город вже самотужки не могли, тож вправлялися великі і малі нащадки.
— Важко на старість, здоров’я нема, - бідкається бабуся Марія. – Та ще важче душі, що печеться за онука, який нині воює з окупантами. Такий молодий, а вже 8 років на фронті. От як повернеться, тоді й буде вся родина в зборі. Тоді й відгуляємо наше з дідом діамантове весілля.
Усі найцікавіші новини Черкас та регіону можна отримувати на нашому каналі в Telegram
