Утративши внаслідок вибухового поранення в бою на Донеччині обидві ноги, 20-річний воїн Данило Ніколаєв із села Мартинівка, що в Степанецькій громаді, що на Канівщині, має намір чимскоріше протезуватися і знову повернутися до рідної ІІІ штурмової бригади, пише Дніпрова зірка.
Якби не війна, 20-річний Данило Ніколаєв із Мартинівки цього року закінчив би навчання у столичному коледжі на автомеханіка, влаштувався б на роботу, займався спортом і планував майбутнє. Натомість у 18 років він пішов добровольцем на війну.
Хлопець зробив цей вибір, щоб захистити найрідніших - матір і двох менших братів. У складі Третьої штурмової бригади пройшов навчання у Франції, воював із ворогом на Донеччині. У січні цього року внаслідок важкого вибухового поранення Данило в бою втратив обидві нижні кінцівки. Зараз він вчиться ходити на протезах і сподівається, коли міцно стоятиме на нових ногах, повернутися до Третьої штурмової.
Журналістка зустрілась з Данилом у Києві, де він лікувався після поранення й готувався до протезування. У парку поруч із лікарнею співрозмовники провели декілька годин, розмовляючи про дитинство захисника, війну, поранення і те, чим планує займатися Данило далі у житті.
- Я був "важкою" дитиною і в підлітковому віці завдавав своїм батькам чимало клопоту. Були бійки із хлопцями, сусіди приводили за вухо додому, коли завдавав комусь шкоди. Матері прийшлося не раз червоніти через мої витівки, - розповідає Данило. - За це мені тепер дуже соромно і перед мамою і перед усіма, кому я завдав болю своєю поведінкою.
У школі Данило мав середні оцінки. Зізнається, що іноді не виконував домашніх завдань, про що мама, котра працює в тій самій школі, дізнавалася від своїх колег-учителів, після чого давала своєму горе-учневі прочуханки. Натомість Данило був дуже активним, любив спорт, завзято грав у футбол у шкільній команді.
Закінчивши 9 клас, Данило вступив до Київського коледжу вчитися на автомеханіка. Вільний час проводив у спортзалі, займався єдиноборствами. Там у нього з'явилися нові друзі.
Тренер з єдиноборств і друзі Данила пішли добровольцями у ЗСУ із перших днів повномасштабного вторгнення. Данилові у лютому 2022 року було 16, тому йому довелося зачекати до повноліття, аби його взяли до війська.
Згодом на прохання матері Данило повернувся з Києва в Мартинівку, бо тут було спокійніше. А потім наші звільнили Бучу, і стало відомо про звірства орків, вбивства мирних жителів та інші воєнні злочини росіян. Данило розповів, що в той час думав про одне - що ворога потрібно безжально знищувати, аби він і далі не захоплював наші міста і села. І що для того, щоб захистити своїх рідних, маму й молодших братів, йому потрібно чимскоріше йти на війну.
- Я подумав, що нічого не зможу зробити, якщо росіяни прийдуть у моє село, що не зможу захистити сім'ю, тому що у них є зброя, а в мене її немає. Тому вибір для мене був очевидний - йти до війська, брати до рук зброю і знищувати ворога, - говорить Данило.
У день свого вісімнадцятиліття хлопець подав заявку на сайті 3 ОШБР і згодом поїхав до навчального центру "трійки" у Київ. Пройшов відбір (у цьому йому допомогли заняття єдиноборствами), і подався на військову підготовку до Франції. А невдовзі після навчань потрапив на фронт. Придбати спорядження для воїна допомогла рідна Степанецька громада.
Через свій вік серед побратимів на фронті Данило отримав позивний "Малий". Та хлопцеві це не сподобалося, і пригадавши своє футбольне минуле, Данило назвав себе "Форвардом".
- Перед першим виходом страху не було, - розповідає Данило. - Просто ти ще не знаєш, чого треба боятися. Ми готувалися до виїзду, але не знали куди саме поїдемо. Як виявилося пізніше, це була Авдіївка, і нашим завданням було прикрити відхід із цього населеного пункту підрозділів із інших бригад.
Після того на Донеччині в Данила було ще багато виходів, знищених ворогів і втрати серед друзів, поранення і повернення у стрій.
У січні 2025 року Данилові довелося виводити з позиції пораненого побратима. Вони мали разом дійти до місця, куди міг під'їхати евакуаційний автомобіль. На цьому шляху Данило отримав важке поранення.
- Щойно ми дійшли до краю посадки, як я побачив перед собою спалах. Від вибуху мене перекрутило, я впав на землю. Я побачив, що права нога сильно пошкоджена, зрозумів, що фактично її в мене вже нема. Ліва нога також була посічена осколками. У той момент промайнула думка - невже отак тупо закінчиться життя? Мені навіть стало сумно. А потім спрацював інстинкт самозбереження: ні, я не загину, я стільки пройшов не для того, щоб так закінчити. І став ворушитися, підповз до побратима. Він теж отримав поранення, осколок потрапив йому в око. Не зважаючи на це, побратим зумів накласти мені турнікета на праву ногу й відтягнув до найближчого бліндажа. Там хлопці наклали мені турнікета вже й на ліву ногу, і ми стали чекати евакуації, - розповідає Данило.
Згодом побратими доправили Данила до "евака", який довіз його до найближчого стабілізаційного пункту. Звідти Данила доставили до госпіталю у Харкові.
Коли він прокинувся після операції, то зателефонував матері. Аби не шокувати звісткою про ампутацію, Даня сказав, що став трохи коротшим, а саме - на дві ноги.
Далі були довгі місяці лікуванння. Данило і його рідні звикали до нової реальності. Зараз він жартує з приводу ампутації, говорить, що шкодує більше не за втраченими кінцівками, а за татуюваннями, які були набиті на них.
У лютому цього року Данила Ніколаєва нагородили відзнаками Міністра оборони України – «За поранення» та «Лицарським хрестом» за виняткову хоробрість і лідерство на полі бою.
У шпиталі поруч із Данилом завжди його дівчина Віолетта (на фото), із якою познайомився і почав зустрічатися ще до війни. Підтримують воїна рідні - мати, брати, батько, тітка. Не залишає Данила і патронатна служба Третьої штурмової, побратими піклуються, аби він отримував найкраще лікування, протезування і реабілітацію.
- Я не шкодую про свій вибір. Я вдячний побратимам, які надали мені допомогу і евакуювали після поранення. Так, я не маю ніг, але невдовзі стану на протези. А тоді планую повернутися на службу. Погоджуся працювати на будь-якій посаді, яку мені запропонують у бригаді, адже війна ще не закінчилася, - говорить Данило Ніколаєв.
Усі найцікавіші новини Черкас та регіону можна отримувати на нашому каналі в Telegram
