18-річна Марина Чернятевич із Піщаної вже понад півроку опікується разом з чоловіком своїми меншими трьома сестрами: 13-річною Мирославою та двійнятами (вже 6-класницями) Діаною та Мар’яною. Відколи померла мама, дівчат до себе забрала найстарша із сестер.
Про це пишуть "Вісті Черкащини".
– На той момент мені вже було 18, – розповідає Марина. – Я вже зустрічалася з Василем, тепер вже моїм чоловіком, який старший від мене на 5 років. Пригадую, тоді ще йшов похорон, як він сказав: «Що ми робимо? Забираємо до себе і все. Троє дітей – нічого, розберемося». Він у мене відповідальний. Розписалися швидко. Соціальна служба нас підтримала, допомогла з документами. Вони приїхали, подивилися, що ми для діток стараємося, ремонти робимо. А загалом, ми не вагалися. Батьки теж не були проти. В перший же день, як забрали їх після похорону мами, так вони з нами і залишилися. З 18 жовтня. Раніше ми жили біля школи, а зараз – біля батьків чоловіка у цьому ж селі: вони – у літній кухні, а ми – у хаті.
Марина розповідає, що підтримують їхню велику родину троє її дядьків та свекор зі свекрухою. У хаті, де зараз живуть, за якийсь місяць замінили вікна. Каже, працювали навіть ночами, щоб встигнути навести лад в оселі, аби кожна дитина мала свій куточок. Зараз Марина мріє доробити ремонти: розділити велику кімнату на дві, щоб дівчатам були окремі кімнати. Розповідає, що цьогоріч хочуть парове опалення провести, бо хата опалюється однією пічкою, тож дрова тільки встигай возити. А ще – обладнають спальню та дитячу, бо у своїй, такій вже великій сім’ї, буде поповнення – Марині скоро народжувати. Сміється, радіє дівчина. Каже, що няньок у неї вистачатиме.
Отак у гурті і стали відтоді жити Чернятевичі. Тримають велике господарство: три корови, бичка, десятків зо три качок, пів сотні бройлерів, близько сотні домашніх курчат. Встигають давати раду двом городам.
– Ми помаленьку. Зранку встали і гуртом – хто що робити: хто поратися, хто зелене сікти, а хто обмішку бити. По черзі все робимо, то вдається встигати нібито. Година-дві йде у нас на порання, – каже Марина. – Старша Мирослава у нас самостійна. Можемо доручити їй приглянути за господарством, як коли куди треба поїхати. Може і корів подоїти, намішати їсти, все, що не скажи. Треба їсти зварити – зварить, посапати – посапає. А менші дівчатка теж допомагають, бачать, що Мирослава справляється, самостійна, і самі за нею тягнуться. Але вони все одно більше біля чоловіка люблять бути: він коло мотоблока, то й вони там. Разом будуть машину справляти чи коло тракторця крутитися. Їм аби не на кухні, в хаті чи на городі. Люблять за його роботою спостерігати і допомагати йому.
Знаходять Чернятевичі і час для відпочинку. Гуртом можуть податися на риболовлю.
- Хочемо у Софіївку проїхатись, – каже Марина. – прогулятись, але не на довше, як на день. Бо вдома ж господарство. Нема на кого покинути.
Фінансово справлятися, як пояснює Марина, нелегко, оскільки потрібно і одягнути всіх, і продуктів яких купити. Але стараються придбавати речі по черзі: один місяць – по курточці кожній із сестер, інший – чобітки, а прийшла весна – купили по спортивному костюмчику, а тоді і по джинсах.
- Зараз такі ціни, що зразу все і не купиш, – зізнається Марина. – Добре, що нам допомогли і зараз у нас є ці соціальні виплати. Першу отримали – купили всі дівчаткам по сенсорному телефону. Мирослава у нас нігтями займається. То ми лаки їй покупляли. Нехай розвивається у цьому.
Марина щиро сподівається на краще та вірить, що її менші сестрички, як стануть дорослими, будуть хорошими людьми.
– Мої ровесники шоковані. Однокласники, бачу, той ще гуляє, а той вчиться, кажуть: «Як так можна?». Скажу одне: хто потрапив у подібну до моєї ситуацію, головне – не зламатися, не дати волю емоціям та бути відповідальним. 18 років – це вже не мала дитина. Треба ставитися до життя серйозно. Дуже важлива тут, я вважаю, підтримка. Хто її має – не впаде і зможе пережити все, як би важко не було, – каже Марина.
Усі найцікавіші новини Черкас та регіону можна отримувати на нашому каналі в Telegram
