Малі діти - це не біологічні іграшки, а люди, які страждають без спілкування, без ласки і турботи своєї мами.
Вже кілька днів читаю коментарі під статтями та сюжетами про нашу маму та її двох хлопчиків. Ситуація дійсно нестандартна, набула великого розголосу та осуду в суспільстві. Так, емоції кожного можна сприйняти, але мало які можна зрозуміти.
Повірте, потрапивши до квартири жінки з двома малолітніми дітками, у мене так само був “ступор”, шок і непереборне бажання “обпатрати” матір-зозулю.
Але я не маю права (морального, законного) керуватися емоціями. До кожної ситуації треба прикладати холодну руку і розум, а головне, не засуджувати.
Про що ми знаємо: жінці 21 рік, першу свою дитину вона народила у 17 років, за три роки народила другу. По суті, вона сама ще не виросла і десь “застрягла” між подругами та хлопцями. Ну не змогла вона організувати своє життя так, щоб повністю присвятити його дітям.
А вдома двоє дітей, які прагнуть спілкування з матір'ю...
А якщо мама “дуже зайнята”, її має замінити близька людина, в цьому випадку - бабуся. Але бабусі так само ніколи. І що ми маємо: двоє хлопчиків, чотирьох та одного року позбавлені теплого людського спілкування, малюки впадають в тугу, а їхня особистість травмується. І не тільки особистість. Сповільнюється психічний розвиток. Далі... можуть вирости “наші клієнти”.
Зараз обох дітей забрали від матері, вони перебувають під наглядом лікарів. Проте зв'язок між мамою і дитиною - це найбільш сильний людський зв'язок.
Ви можете заперечити: не можна залишати дітей матері, яка кинула їх як пташенят, безумовно, треба віддати до інтернату. Однак моя думка зовсім інша. Якщо разом допомогти молодій мамі, від цього виграють усі.
Соціальні служби допоможуть з психологічною підтримкою, медики з лікуванням, а ми - хто чим зможе: одягом для хлопчиків, взуттям, харчами, можливо, у когось знайдуться старі меблі (ліжка, диванчики, візок).
У суботу, об 11:00, ми плануємо допомогти мамі прибрати квартиру: викинути сміття, вимити підлогу. Це буде за адресою Вергая, 34; кв 31.
Я їй обіцяла й вона мені вірить. А я вірю у вашу небайдужість та підтримку. Долучайтесь, бо разом ми можемо більше.
Зоя Вовк, речниця патрульної поліції у Черкаській області
