23 червня у черкаській філармонії покажуть прем’єру вистави «Танго Марії» за мотивами відомої танго-оперети аргентинського композитора Астора П’яццоли – «Марія з Буенос-Айреса». Для черкаського театру вистава стала «ковтком свіжого повітря». Адже після того, як у театрі згоріла глядацька зала й упав дах, прем’єри в Черкасах стали рідкістю. Про створення вистави нам розповіли режисерка Анастасія Гнатюк та автор лібрето Олексій Юрін.
Про це інформує "Громадське Черкаси".
АНАСТАСІЯ ГНАТЮК
26 років. Народилася на Херсонщині. У старших класах школи переїхала до Києва. Закінчила Київське державне вище училище імені Рейнгольда Глієра за спеціальністю «Хоровий диригент», а також музичну академію імені Петра Чайковського як музичний режисер. Любить танці, оперу, музику та все, що з цим пов’язано.
– Анастасіє, чому Ви вирішили ставити мюзикл у Черкасах?
– Коли я жаліюся, як мені тяжко, моя викладачка по фаху нагадує мені: «Настю, терпи. Черкаси зробили з тебе режисера». Так доля склалася, що я опинилася в Черкасах. Це був мій перший дипломний проект – опера «Травіата» у черкаській обласній філармонії. Нам сподобалося співпрацювати. Потім ми поставили «Наталку Полтавку», також зробили новорічний вертеп. І далі пішла ціла низка концертів, проектів, ідей. Так як я вже три роки в Черкасах, я познайомилася з черкаським театром, з його акторами і мріяла про те, щоб щось втілити саме з цим творчим складом.
– Які були особливості роботи над «Танго Марії»?
– Робота вся цікава. У нас склалася незвична творчо-креативно-постановча група. Завдяки тому, що кожен із цієї групи мав своє бачення цього матеріалу, вистава вийшла багатогранна, яскрава, цілісна, концентрована. За півтори години вона виносить мозок усім: і актором, і оркестру, і, звісно ж, глядачам.
– Чому саме танго?
– По-перше, зараз танго – світова тенденція. По-друге, українцям близька ця аргентинська експресія. Жінки українські такі ж імпульсивні, експресивні та пристрасні. Та й чоловіки українські не менш пристрасні, ніж аргентинці чи іспанці.
– Скільки часу Ви працювали над виставою?
– Матеріал уперше я почула минулого серпня. Я довго працювала сама, приблизно місяць. І десь у вересні я зателефонувала у черкаський театр і запропонувала таку ідею. Вони мене підтримали, і я стала готуватися вже. Тому можна сказати, що ця вистава готувалась близько року. Сама робота в театрі почалася з березня. Цього ж місяця почалися уроки танго. Тоді актори вже почали потроху танцювати, вивчати цю пластику. А з квітня почалися мізансценічні репетиції, репетиції з оркестром. За два місяці ми поставили майже всю виставу, а зараз вже йдуть просто прогони, світлові репетиції тощо.
– Які складнощі виникали при постановці вистави?
– Єдина складність – це те, що я далеко від дому. Мені часом так хотілось додому, ви навіть не уявляєте. Спочатку доводилося весь час їздити, а вже з квітня мене поселили тут стаціонарно. Просто дуже тяжко морально без підтримки близьких. А так.., я дуже люблю свою роботу, репетиції, акторів. У творчому плані, були не складнощі, а задачі. Це були завдання, які ми вирішували у процесі роботи.
– Як Вам працювалося з черкаськими акторами?
– Дуже приємні люди. Я їх дуже люблю, бо вони дуже милі. Вони мене слухаються, не завжди, але вони намагаються мене слухати. Дуже гарний у них рівень підготовки. Вони дуже добрі, людяні та прислухаються до порад і вимог молодого режисера.
– А те, що немає даху над головою, немає приміщення, це заважало?
– Даху, мабуть, немає у всіх митців, тому це не є проблемою. Репетиції у нас проходили у репетиційній залі, він достатньо великий для того, щоб вмістити всіх наших акторів і робити хореографічні репетиції. І доволі давно ми репетируємо на сцені, яка в принципі вся збереглася завдяки залізній завісі.
– Ви вже не раз хвалили Олену Бєлкіну – диригента-постановника мюзиклу. Розкажіть про музичний супровід і про те, як Вам працювалося з пані Оленою?
– Дуже приємно. Ми вже не вперше з нею працюємо, з нею я знайома з першого проекту в Черкасах. Це дійсно справжній музикант. Крім того, що вона гарна піаністка, справжня, таких мало навіть у Києві, вона – диригент, яка розуміє музичну драматургію. Олена завжди щось пропонує, завжди дослухається. Щодо музики, то у нас неповний оркестр – секстет: фортепіано, віолончель, флейта, скрипка, бас-гітара, барабани та акордеон. Саме те, що треба для танго. Всі музиканти дуже талановиті люди, дуже кропіткі у праці, тому що музика віртуозна, вона потребує багато репетицій.
– Чому переносилася прем’єра? З чим це пов’язано?
– Зміна дати прем’єри залежала від умов, які нам ставила філармонія. Так як у нас немає приміщення, де ми можемо розмістити глядачів, ми прив’язані до філармонії. А філармонія весь час зсовувала дату нашої прем’єри, тому так і вийшло. Але ми їм дуже вдячні за те, що вони нас підтримують і надають нам сцену.
– Чиєю ідеєю був флешмоб-анонс у ТРЦ «Любава»?
– Це була ініціатива акторів. Їм дуже хотілось поділитися цим запальним танцем з черкащанами, бо вони вже не могли всидіти у цих репетиційних залах. Вони хотіли зробити ще декілька флешмобів, але я попросила їх зберегти сили до прем’єри.
– Чи є у Вас якісь плани/проекти на майбутнє?
– У нас вже є плани з паном Олексієм, ми вже готуємо наступний проект, він уже на виході, але ми оголосимо про нього вже після прем’єри «Танго Марії». Тому чекайте.
– Чого чекати черкащанам від вистави «Танго Марії»?
– Готуйте свої серця до любові, до танго. Ви його полюбите і не зможете вже зупинитися. Ніколи. Тому танцюйте танго разом з нами.
– Олексію, тепер розкажіть ви, як працювали з текстом? Чи вперше ви писали текст для вистави?
– Так, уперше. Звичайна поезія важка, але якщо пишеш просто поезію, в тебе є вибір ритму, наголосів. В лібрето є прив’язка до складної музики, тому це набагато важче, притому я не читаю партитури. Коли вперше побачив завдання, робота здалася дуже цікавою, сумнівався, чи зможу я це зробити. Порадився з друзями, акторами, музикантами. Вони сказали, що це дуже важко, навіть неможливо. Тому я вагався, чи братися за це, а потім відмовився.
Сказав: «Настю, щоб це зробити, потрібно бути генієм». Але коли у відповідь почув «Саме тому я до вас і звернулась», у мене забракло контраргументів. Зрозумів, що потрібно хоч спробувати. Почав працювати, і за кілька місяців ця робота була зроблена. Але зараз дивлюся на цей текст і не розумію, як я це зробив.
– Це ж не переклад? Це авторський текст?
– Поет Орасіо Феррера, автор тексту лібрето «Марія з Буненос-Айреса», був сюрреалістом, тому коли я вперше побачив переклад його твору, нічого не зрозумів. Я з подивом запитав у Насті, про що цей текст? Вона посміялася і пояснила мені героїв і сюжетну лінію. І ми вирішили писати абсолютно нове лібрето, орієнтуючись тільки на музику.
– Чи складно було передати аргентинські почуття українською мовою?
– Натхнення довго не приходило. Тут мені говорять, що завтра зранку повинна бути головна пісня Марії. Я зачинився в кімнаті із 6 вечора до першої ночі – писав. І зранку пісня була готова. Кінцівка писалася теж цікаво, натхнення до того часу вичерпав. Так сталося, що мене люди дістали, цим підказавши мені кінцівку. Кажу: «Настю, як так можна?» Вона каже: «Олексію, це саме те, що мені потрібно!» Якраз була потрібна агресія, сила, почуття вкінці. Говорю: «Зараз вам зроблю кінцівку!» Сів і прямо там на швейному цеху за 3 години написав кінцівку. Це було саме те, що потрібно.
– Про що взагалі цей твір?
– Він про загальнолюдські цінності, основна ідея твору – це кохання. Там є все – пристрасть, любов, є зрада, є заздрість, людські пороки. Переплетіння буденного і містичного, навіть щось схоже з «Майстром і Маргаритою» Булгакова.
– Чим заохочували себе працювати над текстом?
– Надихався я по-різному – чаєм, цукерками, кавою, ходили навіть з головною героїнею на танго танцювати. Але основне натхнення – це музика, Астор П’яцолла. Коли ти слухаєш її, ти поринаєш повністю. Я жив весь цей час танго, мені самому було цікаво, чим це все закінчиться. Думав, що ця робота затягнеться на роки, але ось вона, закінчена за два місяці. Довго не міг почати, місяць сидів і думав. Просто не міг почати. І тут Настя мені говорить, що вже потрібно представити виставу на художній раді театру. Попросила написати мене хоч першу частину. І я написав аркуш А4 і таким чином я представив цю роботу комісії. Актор театру Юрій Берлінський сказав: «А мені сподобалось, треба ставити».
– В Україні є проблема з драматичними текстами, чи є у вас бажання працювати з театром надалі?
– Так. Це поки що перша ластівка, але ми робили вже три поетичні вистави, і зараз ми з Анастасією готуємо ще одну виставу за моєю п’єсою. Драму про кохання. Драматургія, звичайно, дуже цікава робота, бо є віддача. Коли бачиш, як актори на репетиціях говорять тими словами, що ти сьогодні вночі писав, це дуже мотивує.
Усі найцікавіші новини Черкас та регіону можна отримувати на нашому каналі в Telegram
