сьогодні

22:48

Він усе руйнував у домі, – черкащанка розповіла, як 17 років терпіла побої чоловіка

dsc01078

17 років шлюбу завершилися для 42-річної Анжеліки Бузовської жорстокими побоями чоловіка. Не зупинив його навіть маленький син на руках у жінки. Через три роки після розлучення вона відверто ділиться своєю історією задля того, щоб вберегти молодь від таких помилок. Черкащанка серед 10 жінок, які погодилися взяти участь у фотопроекті, присвяченому гендерному насильству, пише “Інфоміст“.

Разом із колишнім чоловіком Анжеліка прожила 17 років. Крапку в цій історії вона остаточно вирішила поставити тоді, коли її жорстоко побили. – Мене ледь врятували лікарі. Отака голова була, страшні гематоми. Чоловік наносив сильні удари по голові при тому, що в мене була дитина на руках. Я закривала сина, тому і весь лівий бік був синій, – розповідає Анжеліка. – Він усе руйнував у домі: люстру вирвав, меблі поламав… Після цього зібрав речі і пішов, а я лишилася з трьома дітьми без копійки грошей.

Одна у повній розрусі, – здавалося тоді жінці. У цьому вона звинувачує не лише чоловіка, який не зміг знайти себе, забезпечувати родину, а й себе. Вважає, що в його тіні вона не була особистістю, прикладом для свої дітей. У неї дорослий 21-річний син, 12-річна донька, наймолодшому хлопчику – чотири.

– У нас фактично не було нормальних стосунків, бо він не хотів мінятися. Якщо мене, наприклад, постійно не влаштовувало те, як ми живемо. Я хотіла то те змінити, то інше, для дітей – чогось кращого. То в нього був інший принцип: як є, то так хай і буде. Не було ніяких планів, розвитку, він просто як особистість деградував. Як я не сподівалась, як не намагалась йому допомогти – нічого не виходило, – говорить Анжеліка.

donka2

Жінка каже, що побої були й раніше, але не такі жорстокі. Через це вони розлучалися і знову починали жити разом чимало разів. Усе, вважає жінка, через занижену самооцінку.

– Це йде з маленького – коли тебе недовиховували, недолюбили. І якщо тобі зустрівся чоловік, який тебе полюбив, то ти готовий заради нього на все, – каже Анжеліка та говорить, що нині усвідомила, що тримають нас поруч із такими чоловіками проблеми у родині та невдалий досвід стосунків.

Жінка пояснює причини втрати себе як особистості просто. У дитинстві – це відчуття, що тебе відштовхнули: “мама – недолюбила, тато – недолюбив, у родині – без проявів любові”.  Її родина для сторонніх очей здавалася успішною, а всередині – кожен жив сам по собі.

– Спочатку  в нас була чотирикімнатна квартира. Там у кожного був свій світ і своя кімната… Чотири різні світи. Зараз це проблема не лише моєї родини, а й усього суспільства, – додає жінка.

У період дорослішання, коли настає активний час для стосунків, планування вже своєї родини, на жінку та чоловіка чекають нові почуття. Чимало людей, вважає черкащанка, страждають від розриву контакту.

– Уявімо серце. Був контакт (сплітає дві долоні), потім ви розходитеся (розводить долоні) – і ти поранений. Коли ти позустрічався з людиною, не маючи фізичного контакту, то ця процедура не така складна. А в іншому разі – це біль. От у мене в житті: позустрічалась, розійшлися – біль, знову біль, біль, біль… А потім зустрілися два, ззовні здорових, але таких поранених сердечка і маємо от такий результат.

Шкодує, що запізно зрозуміла, чого їй не вистачало для організації нормальної родини. Це – здорової самооцінки. Саме це не дозволило б їй йти на повідку у чоловіка та пробачати йому страшні вчинки.

– Будь-яке побиття – воно ненормальне. Але через занижену самооцінку, можливо, менталітет, я ставила собі щоразу запитання: “А як же я сама лишусь, як впораюсь із дітьми”, – пригадує жінка.

Наймолодший чотирирічний син ці прикрощі не запам’ятав. Дорослий, 21-річний, давно бачив, що мама заслуговує на іншого чоловіка, а 12-річна донька, попри вчинки, любила батька та лише з часом усвідомила, який відбиток він лишив у їхній родині.

– По наймолодшому видно, що йому потрібен тато. Але особливо тато потрібен дівчинці. Донька дуже страждала, попри те, що вона бачила, скільки поганого він зробив. Вона усе одно тягнулася до нього, телефонувала. Я забороняла спочатку їй із ним контактувати, цього не дозволяв мій біль, моя образа. Але минув час, і я зрозуміла, що їй потрібно самій зрозуміти, що зрадник – він, – пригадує Анжеліка.

Донька влаштовувала конфлікти, чинила купу дурниць, бо вважала, що у всьому винна мама. Жінка зізнається, що в багатьох випадках лишалася з чоловіком саме через неї.

– Але цього не варто робити, рано чи пізно дитина зрозуміє. Старший син уже давно мені казав, що треба йти від нього, був негативно налаштований, бо ніколи не бачив у ньому батька. Я була залежна. Можна бути залежним від наркотиків, а можна – від людини. Бо коли людина стає для тебе джерелом усього, то ти відразу стаєш у тінь. Я зрозуміла, що я особистість, коли лишилася цієї залежності, – каже жінка.

До цього вона навіть ззовні не виглядала як жінка. Ходила у штанах, перевага – спортивному стилю, косметики – мінімум. Після розлучення у жінки було відчуття “повної прострації”: відмовлялася розуміти, що усі надії та мрії розбилися в один момент.

Мотивували жити далі діти та люди, які допомогли у тяжкий період.

anzhelika11

– Мене зустрічали через півроку люди і казали: “Ой, бідненька!”. Я не бідна. Так, у моєму житті сталася біда, але я не “бідненька”, я живу далі. Мотивація жити далі і “піднімати” дітей давала стимул. Я розуміла, що якщо я зараз не буду рухатися і не стану особистістю, то і мої діти не будуть особистостями, – міркує жінка.

У складний період свого життя Анжеліка дізналася про “Майстерню можливостей” – проект, який реалізовували на базі Черкаського обласного відділення всеукраїнської благодійної організації “Всеукраїнська мережа людей, що живуть з ВІЛ/СНІД”. Для працівниць ЧБО вона була “яскравим екземпляром”, прикладом реабілітації особистості. Після цього її запросили працювати в організацію. Нині вона є адміністратором жіночого центру. Тут вона допомагає повернутися до життя жінкам, які опинилися у складних життєвих обставинах.

– Коли тільки прийшла в організацію, то навіть ззовні я була розбитою, не те що морально. Для них (працівників ЧБО, – ред.) я була яскравим “плодом”. Шкода, що фото стерла (посміхається). Мені знадобилися 2,5 роки, щоб їх видалити. Я це зробила, коли відчула, що я тут готова (показує на серце).

Діти, вважає вона, – це один із важливих мотиваторів змінюватися. Ще однією причиною стали люди, які підтримали її у складний момент. Після побоїв вона зазнала значних ушкоджень. Лягати у лікарню не могла через маленького сина. Тоді взялися допомагати Анжеліці люди, з якими вона ходить до церкви: вони возили її в лікарню, купували ліки, платили певний час за навчання її доньки у приватній школі “Софія”.

anzhelika-relig-1024x576

– Коли маєш спілкування з живим Богом, тоді йдеш у церкву із задоволенням, а не тому що потрібно. Бо там тебе оточують рідні люди, які стали для мене родиною, – каже Анжеліка.

Такі ситуації дають людині внутрішню силу жити далі, переконана Анжеліка. Каже, що шукати порятунку слід у людях. А щоб не терпіти побої від чоловіка, потрібно серйозно підійти до питання шлюбу. – Любов – це взаємозв’язок. Це як склянка з водою, з якої ти не очікуєш втамувати спрагу, а в який хочеш налити зі свого: ти налила – він налив, ти налила – він налив. Так чаша наповнюється щастям. Що це означає? Готовність людей заради одне одного робити певні кроки, – наводить приклад Анжеліка.

dsc01085

Для того, щоб змінити життя, трьох років замало. Попереду у жінки складний етап відновлення стосунків зі своїми дітьми.

– Мені потрібно завоювати їхню довіру. Я – мама, я повинна бути прикладом. Мені треба навчитися одягати спідниці, сукні, доглядати за собою. Усе тому, що в мене є донька, є син, і вони повинні бачити, якими мають бути вони у житті та їхні обранці, – каже черкащанка.

Старший син увесь час твердить їй: “Я ніяк не можу зрозуміти, чому ти так красивішаєш на очах”. Він у захваті, бо бачить у матері ту людину, яка не звертаючи увагу на обставини йде вперед і змінює людей, які перебувають поряд.

Окрім дітей, значну частину в житті Анжеліки відіграє робота. Вона допомагає безхатькам, жінкам у кризовому центрі, засудженим. Але каже, що і цього має бути в міру: і роботи, і відпочинку, і спілкування з дітьми.

anzhelika2– Суботу я повністю присвячую своїм рідним. Я знаходжу час, щоб побути з кожним із них наодинці. Із найменшим ми ходимо на піцу, багато сміємося та фотографуємося. Із донькою ходжу у Львівську майстерню шоколаду. Вона у мене доросліша. Їй потрібне ніжне спілкування. Там ми їмо гарячий шоколад (посміхається). Старшому сину складно зі мною. Він дорослий. Але я намагаюся віддати йому свою любов теплом спілкування. Я до нього ніколи раніше не телефонувала. А зараз я не боюсь просто так набрати його номер. Нам не треба ставити захмарних цілей. Я його виховувати не збираюсь, а просто прагну зараз стати для нього другом, – каже жінка.

z-donkoyu3

Анжеліка зізнається, що мріє про батька для своїх дітей, але тепер у виборі чоловіка буде обережною.

– Мені хочеться, щоб вони (діти, – ред.) переживали батьківську любов. Але поки я не готова будувати будь-які стосунки, бо мені потрібно відновитися. Можливо, колись знайдеться “моя” людина, але тепер я знаю, якою вона має бути, – ділиться черкащанка.

  
Коментарі - 0

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*


*

* Модератор має право без попередження та додаткових пояснень видаляти коментарі, які не відповідають ПРАВИЛАМ сайту.

КАЖУТЬ ЩО...
СОЦ. МЕРЕЖІ
Читайте нас на Facebook

AVTOsale.ua-всі пропозиції з продажу авто Вашого міста.
Слідкуйте за свіжими новинами в Україні на UKR.NET
Афіша всіх фільмів в кіно на KINOafisha.ua.
Погоду в Черкасах на тиждень дивись на Sinoptik.ua.