Священик може взяти в руки зброю лише з душпастирською метою, – Митрополит Іоан

13 березня 2018, 09:41

Вони перев'язують поранених і відправляють богослужіння, варять їсти і… повсякчас моляться за Україну. В армії штатна посада капелана прирівнюється до посади заступника командира батальйону або полку. Слід зауважити, що на початку війни українське капеланство набуло унікальних рис. Адже священнослужителі в камуфляжі виконували і донині виконують не тільки функції душпастирів, а й функції волонтерів-постачальників, психологів, водіїв; допомагають рити окопи та облаштовують у бліндажах каплиці; перев'язують поранених і відправляють богослужіння; варять їсти і… повсякчас моляться за Україну, пише dt.ua.

2015 року Священний синод Української православної церкви Київського патріархату створив Управління військового духовенства, яке очолив митрополит Черкаський і Чигиринський Іоан (Яременко), удостоєний вищих церковних нагород УПЦ КП, таких як орден Святого Рівноапостольного князя Володимира ІІІ ступеня та орден Юрія Переможця. Священнослужитель продовжує почесну місію на чолі військового духовенства, тому погодився розповісти про досягнення, будні і проблеми українського капеланства через призму чотирьох років
війни.

— Ваше Високопреосвященство, розкажіть, будь ласка, як розвинувся капеланський рух в Україні від початку війни?

— Капеланський рух на початку війни — це насамперед збирання благодійної допомоги для військових — одягу, харчів, амуніції. У другу чергу була душпастирська опіка. Вона полягала в тому, що священик приїжджав на передову лише на кілька днів, молився, підтримував воїнів і повертався назад, на мирну територію. В 2015 році, коли війна перейшла у стан окопної, з'явилася потреба в постійному перебуванні священників у військових підрозділах. Тому Священний синод Української православної церкви Київського патріархату ухвалив рішення започаткувати ротацію капеланів у зону бойових дій щонайменше на 30 днів. Тоді ж було створено Синодальне управління військового духовенства, налагоджено взаємодію з Генштабом, розроблено порядок обігу документів, логістику пересування військових капеланів у зоні АТО. Священики з усієї України приїжджали в Михайлівський монастир, де проходили спеціальне навчання для капеланів.

— У чому воно полягало?

— Протягом чотирьох днів майбутні військові священики опановували міжнародний досвід капеланства, структуру ЗСУ, основи юридичних знань і понять, що стосуються священнослужителів і військових, основи військової психології, основи собріології — науки про тверезий спосіб життя, основи тактичної медицини, проходили протимінну підготовку. Навчання проводили викладачі з Міноборони, Генштабу, Національного медичного університету ім. О.Богомольця. Практичні заняття відбувалися на Трухановому острові, на базі табору "Труханівська Січ". Під час навчань готувалося розпорядження начальника Генштабу щодо подальшої служби капеланів. Військові вже знали про капеланів і готувалися до їх приїзду. При кожному штабі в АТО у нас є головний капелан, який координує діяльність духовенства в зоні бойових дій. Він зустрічає священиків, проводить у штаб, оформляє прибуття і допомагає потрапити в потрібну військову частину.

— 2017 року було запроваджено штатні посади капеланів у військових структурах. Розкажіть про це, будь ласка.

— Штатні посади запровадили в трьох головних військових структурах: ЗСУ, Нацгвардії та Державній прикордонній службі (ДПС). У ЗСУ вже відбулася перша черга запровадження штатних посад, зараз починається друга. А в Нацгвардії і ДПС посади військових священників запроваджено єдиною хвилею. Якщо в цих структурах з'являтимуться нові підрозділи, відповідно готуватимуть і направлятимуть туди й капеланів. До речі, запровадження штатних посад капеланів у ЗСУ і силових структурах підвищило вимоги до підготовки військових священників. На сьогодні є священнослужителі, які вже закінчили військову кафедру у Військовому інституті КНУ ім. Т.Шевченка або Кафедру військової підготовки НУБІП. Вісім студентів Київської православної богословської академії нині навчаються на військових кафедрах. Вони планують служити священиками у військових структурах.

— Як відбирають священників на капеланську службу?

— Переважно зі священників УПЦ КП, Греко-Католицької та Автокефальної церков. Серед українських капеланів є кілька священнослужителів УПЦ МП. Усі капелани, перш ніж потрапити на посаду, проходять перевірку в українських спецслужбах на лояльність до нашої держави і на відсутність судимості.

 І як тоді потрапляють у капелани священики від УПЦ МП, адже цій релігійній структурі приписують прихильність до країни-агресора?

— Є священнослужителі, які співпрацюють з військовими з довоєнних часів. Так, капелан від МП служить у Київському військовому госпіталі. На думку керівництва, він лояльний до України і виховує свою паству в патріотичному дусі. З тієї ж причини капелан УПЦ МП служить у Васильківській бригаді військово-повітряних сил.

— Як ви особисто ставитеся до цього?

— Негативно. В умовах збройного конфлікту в держструктурах не може діяти церква, центр якої на території країни-агресора. Крім того, ця структура не тільки не визнає Росію стороною агресії, вона не визнає агресії як факту. Величезна частина цієї церкви прямо співпрацює з бойовиками, благословляє їх на війну проти українців, організовує людей і заохочує до участі в збройних формуваннях. Навіть якщо є одиничні випадки священників — патріотів України, ніщо не заважає їм вийти зі складу МП і перейти до КП. До речі, на початку минулого року така принципова позиція стала причиною виходу представництва УПЦ КП зі складу Ради душпастирської опіки при Міноборони. Попередньо представники УПЦ КП порушували питання про повне виключення або хоча б призупинення діяльності МП у складі цього дорадчого органу на час проведення бойових дій — до остаточного визволення України. Але члени Ради душпастирської опіки, до якої входять Греко-католицька, Римо-католицька, три протестантські церкви, Автокефальна і представники ісламської віри, не підтримали ідеї. Тому ми вийшли з Ради, протестуючи проти членства в ній представників МП, бо не бажаємо розділяти відповідальність за те, що цей дорадчий орган фактично дає санкцію УПЦ МП діяти у військових і силових структурах України. На сьогодні взаємодіємо з Міноборони, Генштабом і всіма силовими структурами напряму.

— Проте ви напевне співпрацюєте з іншими конфесіями?

— Безперечно. Скрізь, де перебувають капелани, — міжконфесійне середовище. На війні є віряни всіх конфесій. Є і мусульмани, й іудеї, і прихильники Московського патріархату. Священик повинен допомагати кожному, хто цього потребує. Щоправда, богослужбові дії капелан проводить лише для вірян своєї конфесії. Представникам усіх інших конфесій капелан повинен у міру можливості сприяти в організації їхньої зустрічі зі своїми пастирями. На сьогодні в ЗСУ офіційно діють 45 капеланів УПЦ КП, у Нацгвардії — 36, у ДПС — 30.

— Розкажіть, будь ласка, про співпрацю капеланів з військовими психологічними службами.

— Знаєте, на перших порах військові психологи побоювалися, що прийдуть капелани і якимось чином їх витіснять. Насправді ж, у кожного своя сфера діяльності. Є дуже позитивний досвід співпраці в рамках високомобільних груп, що їх формували для виконання певних завдань і направляли в бойові підрозділи. До складу високомобільної групи входило п'ятеро осіб: водій, інструктор або інспектор, працівник з питань роботи з особовим складом, військовий психолог і капелан. Під час перебування у військовому підрозділі кожен фахівець має своє завдання і, відповідно, його виконує. Високомобільні групи направляли туди, де були кризові стани, загроза суїцидів, алкоголізм, самоволки або нестатутні стосунки між військовими, що шкодило несенню служби у бойових умовах. Ця практика і взаємодія дуже позитивні. Перед такими виїздами в зону АТО капеланам давали дуже потужну базу знань.

Окремо скажу про проблему алкоголізму. Вона настільки серйозна й масштабна, що подолати її поодинці не зможе ніхто — ні капелани, ні психологи, ні військові фахівці, які працюють з особовим складом. Тому нині запроваджено штатну посаду собріолога, фахівця, з антиалкогольного виховання. Із цією проблемою ми повинні працювати всі разом. Місія капелана в боротьбі за тверезість у військових підрозділах — доповнювати роботу психолога і собріолога просвітництвом щодо духовного погляду на алкогольну та наркотичну пристрасть. Це дуже важливо.

— Чи може священик узяти в руки зброю?

— Лише щоб допомогти воїну, який потрапив у стресову ситуацію. Щоб він не заподіяв шкоди ні собі, ні іншим бійцям. У нас був випадок, коли необстріляний боєць у стресовому стані після першого бою нікого до себе не підпускав і погрожував, що всіх розстріляє. До нього зміг підійти лише капелан. Він заспокоїв солдата і забрав зброю. Завдяки священику ніхто не постраждав. Хочу зауважити, що зброя сама по собі не є злом, не є скверною. Тим більше, коли вона використовується для захисту Батьківщини. Тому в нас є чин освячення зброї, яка захищає Батьківщину. Цей чин іще з давніх часів прописаний у наших богослужбових книгах. Священик може взяти в руки зброю з метою душпастирською, але не з метою виконання бойового завдання.

— Міжнародною практикою передбачений помічник з військовослужбовців, який має штатну зброю. Проте капелани деяких країн таки мають право озброюватися. Але в Україні такої практики немає.

— Що ви можете сказати стосовно соціального захисту капеланів? Вони отримують статус учасника бойових дій?

— Звісно, капелани, як і військові на передовій, потребують соціального захисту. Ті священики, що перебувають на штатних посадах капеланів, статус отримують. Ті ж, хто був на ротаціях, а не на штатних посадах, не отримали ані статусу учасника війни, ані учасника бойових дій. Навіть попри те, що їхали в зону АТО за розпорядженням Генштабу і багато хто був під обстрілами, має поранення і контузії. Дехто навіть був у полоні. Але не всі капелани достойні цього статусу. Якщо священик не перебував на першій лінії оборони або був дуже недовго, у такому випадку, я вважаю, статусу убд не потрібно давати.

— А як щодо надання його капеланам-волонтерам і добровольцям? 

 Звичайно, я за те, аби статус УБД капелани-волонтери і добровольці отримали. Але все одно потрібно ретельно вибирати достойних — тих, чиє перебування на першій лінії, у бойових підрозділах підтверджене.

— А ви маєте статус учасника бойових дій?

— Ні, не маю.

— У результаті російського вторгнення з початку бойових дій на Сході України загинули тисячі людей. Чи серед капеланів є загиблі в зоні АТО?

— Слава Богу, у бойових діях ніхто з наших священиків не загинув. Проте капелани помирали вже на мирній території, і ці смерті — наслідок війни. Капелани — такі самі люди, як і військові.

— Чи допомагає вам віра переборювати посттравматичні стресові наслідки?

— Тільки віра й допомагає. Адже якщо військовий демобілізується і має можливість розпочати нове життя, то у священика душпастирська робота продовжується, він не має мирської професії. У нього і далі просять духовної підтримки колишні підопічні, які повернулися з війни, і члени їхніх родин. Ветерани приходять на сповідь, розповідають святим отцям про жахіття війни і знову й знову повертають їх спогадами на передову. Лише глибока віра й почуття великої почесної місії допомагає капеланам справлятися з наслідками посттравматичного стресу. Крім того, капелани активно спілкуються між собою. У нас є майданчик для спілкування у Фейсбуці, закриті групи. Священики, спілкуючись, допомагають один одному, дають поради, підтримують. Але процес виходу з посттравматичного стресу для капеланів, як і для військових, непростий.

— Війна триває. Які плани щодо розвитку капеланства в Україні на майбутнє?

— Нині Кабмін і військове духовенство активно працюють над розробкою Закону України "Про службу військового духовенства (капеланську службу) у Збройних Силах, Національній гвардії, Державній спеціальній службі транспорту та Державній прикордонній службі". Це надважливо, оскільки наразі діяльність військових капеланів не має законодавчої підтримки і базується лише на ініціативах командування силових структур, відповідних міністерств. Це досить нетривкий ґрунт. Тому закон, який би регламентував капеланську діяльність у ЗСУ і силових структурах, потрібен якнайшвидше. Крім того, запровадження для капеланів штатних посад у військових підрозділах стало викликом для конфесій, що діють на території України. Планується, що законом буде передбачено не більше 500 воїнів на одного капелана. Якщо врахувати нинішню чисельність нашої армії, то жодна конфесія не готова надати таку кількість капеланів. До того ж капелан — це не тільки освіта, це священик, який повинен мати певний досвід і стаж роботи з паствою у парафії, бути прихильним до душпастирської опіки саме в силовій або військовій структурі. Різниця дуже велика. Відбір кандидатів у капелани дуже ретельний. Нам потрібен час, аби виховати плеяду військових священників, тож процес нарощування капеланського потенціалу в Україні триває.

Юлія Вовкодав.

Вгору