Ольга Косенко музейний працівник, фрілансер

Пахлава медова і запаяна кава: знайти десять відмінностей

23 вересня 2015, 11:24

Дехто з моїх друзів ностальгує за таким курортом, як Крим. От, мовляв, так подобалося там відпочивати, а тепер прокляті окупанти все собі заграбастали, то ж не поїдеш наслаждаться туди отдихом, щоб їх не годувати. 

Я в Криму в дорослому віці відпочивала усього два раза і заріклася це робити надалі. Єдине, що мені подобалося на цьому півострові, – його чудова природа: поєднання гір і моря – це справді гарно. На цьому мої симпатії до Криму закінчувалися, бо мене абсолютно не влаштовував:

  • сервіс, точніше, фактично його повна відсутність;
  • ставлення до тебе, як до гівна, яке непонятно чого сюди приперлося, а не як до клієнта, за рахунок якого ти будеш всю зиму жити, а не смоктати… лапу;
  • «чтокання» і «какання» на будь-яке запитання українською;
  • намагання зідрати з тебе за все побільше грошей, не даючи фактично нічого взамін;
  • фрази типу «У вас на Украінє…», «А пачіму ви гаварітє по-украінскі?» і т.д.

1

Зате я з усією пристрастю ще з часу першого візиту (10 років тому) полюбила Західну Україну і особливо – Львів. Мене вражало тут все: гостинність, щедрість, привітність місцевих жителів, високий рівень сервісу за відносно низькими цінами, чудові достопрімєчатільності, красівєнна природа, смачна кухня і багато чого іншого. Звичайно, з мене брали тут гроші, але ставилися, як до гостя, то ж платила я за все з радістю.

Цього року, коли ми планували річну відпустку, то навіть не обговорювали, куди помандруємо. Це мала бути Західна Україна і одним з пунктів програми зазначався Львів. Може, якби наша поїздка не співпала з Чемпіонатом з футболу, один з матчів якого грали на Львівській арені, я б і далі перебувала в блаженному нєвєданьї про чудово-неперевершенно-гостинних львів’ян. Але вийшло трохи інакше.

Проблеми почалися ще в дорозі, коли тьотя, з якою було домовлено за квартиру, тупо відморозилася і сказала, що не помнить мене і мої дзвінки, вона не могла говорити, що при бронюванні на одну добу не треба передплати, вона йде від зубника під наркозом і вообще – квартира, за яку я говорю, здана вже давним-давно іншим людям. Не встигла я відійти від шоку, як до тьоті вернулася частково пам’ять: вона передзвонила, вибачилася і запропонувала інший варіант: однушку в спальному районі за 500 гривень (доба). Тільки бажання не осоромити маму за те, що вона мене погано виховала, стримали мене від матюків.

Квартиру ми таки знайшли. Чудєсну трикімнатку в історичному центрі, в старому австрійському будинку і по ціні лише на 50 грн. дорожче, ніж хотіла та жадібна львівська жаба. Але і цей господар потішив, бо на зауваження, що дуже піднялася вартість квартир буквально за тиждень, без малєйших зазрєній совісті сказав: «Ну, так чемпіонат же ж, то ми й підняли вдвічі ціни, щоб заробити на білорусах». І ці люди розповідають щось про жадібність і підприємливість євреїв?!

Пізніше я остаточно зрозуміла, що дядя – супер, бо просто признався чесно, що зараз Львів, у якого збільшився потік туристів через відтяпаний Крим і здорожчання долара, живе по принципу: «Турист – лох, основне призначення якого – годувати білокостих і голубокровних галичан». Не буду розповідати ні про запаяну каву в Копальні за 45 грн., ні про тістечка у більшості ресторацій за такі гроші, що одразу виникало бажання подбати про фігуру, ні про все інше. Після страшно ввічливої тьоті-колєги в музеї історії релігії, яка подивилася на моє музейне посвідчення, як на старі труси, які я незрозуміло для чого їй протягую, і процідила крізь зуби: «Ну, проходьте вже, пропущу», мені стало все ясно.

При всьому цьому галичанський гонор «Ми пуп землі і найукраїнськіші українці» ніде не дівся. Комерційна тьотя-екскурсовод наче „здрастує” наголосила, що війна йде від Львова так далеко, аж на сході, а львів’яни віддають свої життя. А як же кияни, харківчани, дніпропетровці, полтавці, черкасці, всі інші мешканці України? Їхні життя не наскільки вартісні? Навіть ряжений шут, що частував варенухою на вході в «Криївці», тоном моєї першої вчительки виправив мене, коли я похвалила напій: «Не вкусно, а смачно». Тільки голодні погляди моїх друзів і чоловіка (бо ми вистояли до цього закладу півгодини) змусили мене промовчати і не розповісти, в якій дупі я мала їхню засмічену полонізмами і рештою діалектизмів мову, яку вони чомусь називають українською.

Львів, звичайно вражає. Вражає красівенними будівлями, видом з Ратуші і Високого замку, купою музеїв, оригінальними рестораціями. Але все це живе окремо від мешканців міста, які хоч якось пов’язані з туристами і сферою обслуговування. Якщо брати людей і їх ставлення до туристів, то Львів мєдлєнно, но увєрєнно перетворюється на … Крим. Причому таке враження не тільки у мене однієї.

Мені страшенно хочеться, щоб улюблене місто озирнулося і стряхнуло з себе оцей нальот жадібності, рагульства і непомірної пихи, щоб воно перестало перетворюватися на заядлого баригу, який крім виручки і самолюбування ні про що більш не думає, щоб воно відновило своє ставлення до туристів, як до, хай і платних, але – гостей.

Видужуй, будь ласка, швидше, Львове! Ти став моїм першим коханням серед українських міст і я так хочу, щоб воно і далі було взаємним.

Всі тексти автора
BRSK75 сказав:

Оля молодець!Влучно і соковито.На жаль, все написане правда.Часом хочеться послати геть усіх, бо “кожна гнида – задом кида”. Де ж розум? Де співучасть? “Могутні анти, і багато їх, але слабкі, бо немає у них єдності”.

Юлія сказав:

Автор, навіщо Ви навмисно вживаєте суржик? Адже ж, 100% що навмисно, бо в цілому, без сумніву, судячи з тексту і стилю викладення, Ви -освідчена людина. Ці “Чудєсну трикімнатку”, “малєйших зазрєній”, “нєвєданьї” створюють враження, що читаєш не блог на сайті черкаських новин, а коментарі школярів Вконтакті, або чуєш розмову тітки у рейсовому автобусі з району.
Видужуйте, будь ласка, швидше, Ольга!
І любіть українську мову та не засмічуйте її діалектизмами, бо це її зовсім не прикрашає.

Ольга Косенко сказав:

Юлю, Ви викрили мій страшний секрет: я дійсно вживаю суржик навмисно, як один із засобів гумору. Зауваження з приводу суржика мене не здивували, а от снобіз по відношенню до “тітки з рейсового автобуса” від людини, яка не дуже дружить ні з граматикою, ні з синтаксисом, здивував дуже:)

Юлія сказав:

Ольго, не я, а Ви займаєтеся публікаціями своїх опусів, отже, для Вас більш принциповою має бути грамотність при їх складанні. Я претендую лише на роль звичайного пасивного читача, а коли текст майже через речення начинений Вашими “засобами гумору”, складається враження, що у Вас просто недостатньо словникового запасу для висловлювання думок.
“Снобіз” – +1:))
Якщо Ви мали на увазі снобізм, то Ви з Вашими засобами гумору його дуже яскраво демонструєте: “…змусили мене промовчати і не розповісти, в якій дупі я мала їхню засмічену полонізмами і рештою діалектизмів мову, яку вони чомусь називають українською”.:)

йван сказав:

Все залежить від настроЮ на відпочинок ,розумію , що після “прокидування” з квартирою ,настрій у автора був зіпсований ,от і пішло-поїхало.Я по 2 рази на рік буваю у Львові ,дружина взагалі закохаласьь в це місто ,ні разу не зтикались з вищенаписаними проблемами.Що-до зростання цін на проживання ,так це зовсім не дивно ,зараз по всіх курортних містах від Затоки до Ужгорода ціни виросли ,і правильно- є попит….
А якщо їхати відпочивати з думками : ” крим гів+++но ,Львів гів++но” ,то краще вже дома …тут також є , що подивитись ,так не буде кого винити коли пошлють…бо тут жеж всі свої ))

людмила сказав:

Не змогла дочитати через суржик 🙁 око рiже!

Вгору