“Новий візир гаранта”, – черкаський експерт про фігуру нового очільника АП

10 лютого 2014, 14:02

Два тижні тому гарант таки визначився зі своїм верховним візиром. Мова не йде про прем’єр-міністра. Мова - про очільника президентської адміністрації. Копітка робота з реконкісти, які проводила команда Клюєва з 2012 року увінчалась перемогою.

Можемо згадати різноманітні планові вкидання інформації протягом 2013 року про успіхи Андрія Петровича на ниві співпраці в СНД, про кураторство над миротворчою місією в Конго, а також євроінтеграційну епопею. Аналогічно чітко відслідковуються контратаки команди заклятого друга Льовочкіна. Зрештою, обом сірим кардиналам є що втрачати в Європі. Проте аргументи північно-східного сусіда виявилися вагомішими. І, коли трон гаранта захитався, вірність йому виявило не так багато людей з близького оточення. Крім того, подвійні ігрища попереднього глави адміністрації та недостатній досвід помножений на захмарні амбіції младорегіоналів в кризовий сезон виявилися неефективними. І Клюєв, якому ще у вересні було доручено почати підготовку до президентської кампанії, отримав у руки і кермо глави президентської адміністрації.

Вже зазначалось, що результати не змусили себе чекати. Майдан потік у двох напрямках. Поміркована частина почала кристалізуватися навколо Порошенка і Кличка, радикальна – навколо «Правого сектору». Протистояння на Грушевського змістилося з вулиці в будівлю парламенту. Було запущено сценарій того, чого опозиція так боялася в листопаді – розхолоджування і форматування безсенсовості подальших протестних дій.

Утім, останніми днями відбувся цілий ряд подій, які є ознаками змін, що стрімко насуваються. Це так, немов запах озону, похмуре небо і непевна короткотривала тиша, що є симптомами грози. Спробуємо звести усі (принаймні ті, що відкриті для нас сценаристами) прикмети до купи.

Насамперед – поновлення паралічу роботи Верховної Ради. Нетривалий час повноцінного функціонування парламентського майданчика наразі знову перервано. Причому складається враження, що як влада, так і опозиція з полегшенням зітхнули від того, що не треба нічого вирішувати. Майже всі погоджуються, що після Мюнхенської зустрічі чи змови - 2 (як кому прийнятніше), процес переговорів знову сховався в тінь.

Далі - незрозуміла історія з вибухами на Майдані і в будівлях, що контролюються його силами. Усілякі незрозумілі «мальчікі» і «дєвочкі», що кругом-були-усе-бачили-ще-більше-знають.

Кількаходові перестановки в середовищі керівників обласних СБУ.

Наступне - організований злив інформації про переговори Вікторії Нуланд. Очевидно, що незалежно від виконавця (а це може бути як рідне СБУ, так і двоюрідне ФСБ, так і самі американці) і замовника, позитив від скандалу отримує Росія, президент Обама і ті демократи, що готові умиротворювати Путіна та фракція «яструбів» в оточенні Януковича.

Нарешті - останній тривожний дзвіночок для мешканця Межигір’я. Російські ЗМІ проігнорували його пристуність на відкритті олімпіади в Сочі.

Є всі підстави вважати, що вже найближчими днями ми будемо свідками стрімкої розв’язки ситуації. США і ЄС свою позицію по Україні вже сформували і ставки зробили. На черзі слово за Путіним. Після цього Янукович (якщо він ще лишається самостійним суб’єктом процесу) має визначитися – або переформатування, конституційна реформа, уряд національної довіри (чи ще що-небудь) і вибори, або ліквідація протестних заворушень, остаточна монополізація існуючим режимом влади, внутрішній громадянський конфлікт, федералізація і втрата суб’єктності на зовнішньополітичній арені.

Що можна прогнозувати зараз, виходячи з попередніх методів роботи тандему Янукович-Клюєв, а також з поширюваних у інтернеті сценаріїв розвитку подій?

Прогнозується, що, насамперед, зміни торкнуться силових відомств. Причин дві: силовики виглядали неадекватно для обох сторін конфлікту. Майдан цілком справедливо звинувачує поліційний апарат у надмірному, невмотивованому насиллі, вибірковому застосуванні правосуддя, упередженні до учасників протестних заходів, співпраці з криміналітетом та втраті контролю над процесом забезпечення правопорядку. Прихильники влади звинувачують МВС у нерішучості і нездатності навести порядок.

Аналогічна ситуація склалася з головами ОДА. Ті губернатори, які написали заяву про звільнення, вочевидь, поступили найрозумніше. З одного боку – їх тепер не пошматують на вулиці протестанти, з іншого – Київ все рівно не пробачить проявленої слабкості і допущених штурмів, захоплень і втрати контролю над ситуацією.

Нарешті - вечірня лекція Януковича 4 лютого, коли лише його особиста присутність врятувала фракцію від дезінтеграції і переформатування більшості в парламенті. Зрозуміло, що гарант має зробити висновки щодо партійної дисципліни. Ну, й звісно, що виконавцем усього того має стати Клюєв.

Вже зараз формується певний новий імідж глави адміністрації. Головні його тези наступні:

- попри нагнітання опозицією ажіотажу, сценарій силового вирішення політичної кризи відкинуто з асортименту актуального інструментарію;

- Клюєв – ефективний менеджер і результативний комунікатор. Позиціонування Льовочкіна як посадовця, що самоусунувся і дистанціювався від процесів, що відбувалися в грудні-січні, попри його формальну відповідальність як керівника президентської адміністрації;

- формування парламентського механізму вирішення конфліктів, та призупинення протистояння на Грушевського;

- послідовність в роботі на Януковича (навіть в найважчі часи), останній патрон і антикризовий менеджер;

- мінімізація тверджень про проросійську орієнтацію Клюєва. Наявність мандату для діалогу з представниками ЄС, досвід переговорних процесів під час підготовки до підписання угоди про Асоціацію між Україною та ЄС, бізнесова зацікавленість у покращенні свого іміджу на Заході;

- у той же час має бути присутня теза про жорсткого прагматика, одного з характерних представників нинішньої політичної та економічної еліти України. Власне, мова йде про те, що досі утримує Україну оберненою обличчям до Європи – інстинкт самозбереження, а точніше збереження своїх європейських капіталів у вітчизняних олігархів і їх бажання легалізуватися та респектабілізуватися на Заході.

- президент призначив Клюєва не для подолання системної кризи нерозуміння та несприйняття між владою та суспільством, а для стабілізації власного становища. Тому, очевидно, що усі кроки (навіть ті, які виглядатимуть як намагання цей діалог провадити і навіть вирішувати) є лише елементами цієї стабілізації;

- регулярні іміджеві та результативні втрати Майдану в переговорному процесі мають бути пов’язані в першу чергу з невмінням представників опозиції, відсутністю їх стратегічного розуміння кінцевого результату, не говорячи вже про модель розбудови постмайданного суспільства

Втім, наскільки запланований імідж збережеться в процесі рестайлінгу - буде видно. Звісно, якщо порівнювати з можливими (принаймні тими, що озвучувалися) кандидатурами на посаду візира (на кшталт Медведчука або Захарченка), то Клюєв, з точки зору президента, оптимальний варіант. Він достатньо давно його знає аби прогнозувати, до того ж Клюєв неодноразово доводив свою надійність (починаючи від взятого на свої плечі Межигір'я і завершуючи виборчими кампаніями). Ну, й нарешті головна риса, якою володіє новий глава адміністрації президента – намагання знайти по максимуму друзів або хоча б союзників і не створювати собі нових ворогів.

Що переможе – традиційна російська прямолінійність чи не менш традиційне українське – не давати ніякої остаточної відповіді і намагатися бути усім хорошим?

Відповідь чекаємо дуже скоро в нових серіях політичного блокбастера, де у масовці задіяний 48-мільйонний народ в центрі Європи.

* пост керівника Агентства стратегічних досліджень Сергія Пасічника у власному блозі

Вгору