Ніколи не ставив перед собою за мету стати мільйонером, – мер Золотоноші

12 листопада 2016, 17:20

20150306100359

Міський голова Золотоноші наради в мерії завершує анекдотами, а своїм підлеглим, інколи, робить каву. Про власні досягнення на посаді, швейцарський годинник та спорт Віталій Войцехівський розповів в програмі «За філіжанкою кави» телеканалу ВІККА.

- Минулого року ви стали лауреатом премії «Людина року» в номінації «Кращий мер року». Для вас особисто, яка найважливіша нагорода в житті?

- Точно, що це не нагорода лауреата (сміється). Думаю, що моя головна нагорода – це мій син, який, я надіюся, продовжуватиме мене радувати.

- З кого берете приклад? Хто для вас показовий мер?

- Ідеальних мерів немає, і брати прикад з когось одного також недоречно. Але, коли з’являється інформація, що можна кудись поїхати і чогось повчитися, то я і члени моєї команди обов’язково туди їдемо. Так, зовсім недавно ми були в Німеччині і познайомились з мером міста Штольберга, який, до речі, теж своїм підлеглим готує каву.

- Ви теж своїм підлеглим готуєте каву?

- Так, буває. Коли в нас проходять наради, то вони так і називаються «мерзкий кофе».

- В політиці потрібно бути жорстким, штовхатися ліктями. Ви часто буваєте жорстким керівником?

- Зрозуміло, що повністю відійти від політики неможливо не лише міському голові, а й пересічному громадянину. Таке зараз життя, що політикою цікавляться всі. Але я вважаю, що посада міського голова – це все-таки не політична посада. Міський голова – це, насамперед, менеджер та адміністратор, хтось називає ще господарником. І свою посаду я саме так і розцінюю. Зрозуміло, що елементи не жорстокості, жорсткості, повинні бути обов’язково. Але це не є головним критерієм завоювання авторитету.

- А чим ви завойовуєте авторитет своїх підлеглих?

- Насамперед, потрібно відчувати людей. Тому, що немає людей, які нічого не можуть зробити, так само  як і немає людей, які можуть зробити абсолютно все. Так і формується команда. Кожна людина може щось зробити і завдання керівника відчути це і використати.

- Золотоношу називають містом чорнобривців.

- Зараз і не пригадаю, кому з команди належить ідея створення фестивалю чорнобривців. А цього року ми вже заявили, що ми ще і місто тюльпанів. А взагалі, ми хочемо, щоб Золотоноша була комфортним та зручним для проживання містом. І щоб люди гордилися, що вони є жителями Золотоноші.

- Вам це вдається?

- Я б не сказав, що все вдається швидко, але перші кроки у цьому напрямку ми вже зробили. І людей все-таки переповнює гордість, що вони золотонісці.

- Досить тривалий час ви займаєте керівні посади. Вважаєте себе багатою людиною?

- Я ніколи не ставив перед собою за мету стати мільйонером чи мультимільйонером. Я вважаю, що багатою можна вважати ту людину, яка має багато друзів та однодумців. А гроші, які отримує наша родина, ми намагаємося витратити на подорожі та враження.

- А дорогі годинники носите?

- Так, у мене є один годинник. Мені його подарували на сорокаріччя. Але я його ношу не тому, що він швейцарський, я цьому я навіть значення не придаю, вдягаю його через те, що він зручний. Цей годинник з родиною ми вибирали самі. Ми тоді поїхали у Швейцарію, бо то була нова точка на карті, де ми хотіли побувати. Там ми й купили годинник.

- Якої вершини на сьогодні ви досягли?

- Мабуть, це сім’я і ті цінності, які є в родині та які отримав від своїх батьків та бабусь. І найбільша вершина полягає в тому, що ми підтримуємо ці цінності.

- Яке місце у вашому житті займає зараз спорт?

- Спорт прививався ще в школі: і волейбол, і баскетбол, і футбол, і настільний теніс. Але так трапилося, що саме волейболу приділялася більш увага. І коли закінчив школу, то батько сказав, щоб я продовжував займатися спортом. А вже коли мені було сорок років, то він аж здивувався, що я й досі ходжу в спортзал. Будь-яка людина повинна вести активний спосіб життя.

- Командний вид спорту допомагає в теперішній роботі?

- Звичайно. Дуже важливо відчувати плече товариша, а не підніжку. Це відчуття лишилося ще зі школи. Адже, волейбольна команда – це ще й друзі, з якими спілкуєшся не тільки на волейбольному майданчику а й після майданчика. Це відчуття допомагає й на роботі.

- Правда, що ви дуже любите анекдоти?

- Традиційно на 8 ранку у нас проходять наради. І обов’язково наради закінчуються анекдотом. Це тематичні анекдоти на злобу дня. Ми гумор взагалі любимо. У нас і КВН був, тепер – «Ліга сміху», у якій дванадцять команд. Також намагаємося, щоб у місті були і театральні, і концертні сезони.

Вгору