Медалі не рахую, бо це погана прикмета, – 18-річна черкаська чемпіонка

24 лютого 2018, 11:37

Фото надане героїнею публікації.

Займатися легкою атлетикою дівчина і не думала. Батько – військовий, тому сім’я вимушена була переїжджати з міста до міста. Тренуватися почала випадково: пішла разом з подругою, аби не сидіти на уроках. На пропозицію тренера ходити на тренування не відмовилася, проте і ходила через велике “не хочу”. Зараз же вже студентка-першокурсниця ЧНУ ім. Б. Хмельницького не уявляє своє життя без спорту. Її довгоочікувані цьогорічні змагання на чемпіонаті України завершилися перемогою дівчини. Все це -про чемпіонку України з легкої атлетики серед юніорів Тетяну Безшийко, пише "Інфоміст".

– Чи є в тебе раціон продуктів на день. Рахуєш калорії?

– Взагалі немає ніякої дієти. Просто стараюся підтримувати стабільною свою вагу тіла. В мене так: якщо поправилася, пішла на тренування – скинула.

– Скільки разів на тиждень ти ходиш на тренування?

– Шість разів на тиждень стабільно я відвідую спортзал. По дві-три години на день. Усе залежить від того, яка робота на тренуванні.

– Які зі змагань для тебе найважливіші?

– Цьогоріч це змагання в Сумах, що були завершальними в цьому сезоні. Для мене вони були хвилюючі, серйозні. Адже саме на цих змаганнях проходив відбір на матчеву зустріч в Ізраїль, яка відбудеться у травні. В Ізраїль я поїду разом спортсменами з різних міст, що зайняли перші місця.

– Як ти мотивуєш себе перед виходом на забіг?

– Дивлюся мотивуючі відео відомих спортсменів, їхні перемоги. І слухаю музику драйвову, що заряджає енергією і позитивом.

– Твої нагороди тебе мотивують чи зобов’язують?

– І те, й інше. Як була менша, не задумувалася над результатом, як пробіжу. Для мене було головне – побільше медалей отримати. Зараз же для мене велике значення має результат та вид нагороди.

– Скільки зараз у твоєму арсеналі грамот, медалей, кубків?

– Достатньо! Але я не рахую їх. Це вважається поганою прикметою. Кажуть, на цьому може і зупинитися їхня кількість.

– Розкажи про свої поразки. Чи не закрадалася в тебе думка опустити руки, кинути все і більше не займатися спортом?

– Звичайно, були поразки! Але для мене це навпаки була мотивація. Не зупинятися, а рухатися далі! Тому я не дуже засмучувалася.

– Чи були серйозні травми, що загрожували твоїй майбутній кар’єрі?

– Перед чемпіонатом світу була травма голеностопу. Пошкодила ногу під час тренування і довго її лікувала. Був період частих змагань, це були забіги на 400 метрів з перешкодою. Тоді в мене були проблеми з технікою. Проте, на щастя, все минулося.

– У яких країнах світу ти вже встигла побувати?

– Грузія, Туреччина та Кенія.

– Зараз в Україні, зокрема й у Черкасах, говорять про недофінансування спорту. По суті спортсменам доводиться самотужки фінансувати свої поїздки, а також просто жити. Як ти вирішуєш цю фінансову проблему? Отримуєш стипендію чи батьки допомагають?

– Отримую стипендію, на ці кошти і їжджу. Якщо показала хороші результати, то частково або повністю їх повертають. Якщо це подорож закордон, то повністю оплачує збірна команди.

– Чи можеш порівняти стан легкої атлетики в Україні і інших країнах, в яких ти була на змаганнях?

– Фінансування різне. В когось воно краще, а в декого його взагалі немає. Добре, що в Україні воно є. Нехай навіть не таке, як би хотілося.

Анастасія Чорногал.

Вгору