Маловідомі факти про Тараса Шевченка

Незважаючи на те, що життя і творчість Тараса Шевченка досліджені вже добре, перед науковцями і досі відкрива ються нові факти про нього. Вечірка пропонує кілька цікавих деталей із біографії Шевченка, яких ви не знали.

Тарасій був третьою дитиною в сім'ї

Предки Тараса Шевченка – прадід по батькові Андрій і прабабуся Єфросинія. Єфросинія Іванівна прийняла приймака Андрія, писаря Запорізького Коша. А в ті часи був звичай: приймак зобов'язаний був узяти жіноче прізвище. Так Андрій став зватися не Швець, а Шевченко. У Андрія і Єфросинії були чотири сини: Іван (дід Тараса), Кіндрат, Олекса, Михайло. Прадід Тараса по матері – Іван Бойко. Це прізвище зустрічається у сповідних відомостях, метричних книгах Моринської Івано-Богословської Церкви, а також у книзі "Опис живого і мертвого інвентаря по міщика В. Енгельгардта". Є легенда, що сім'я прадіда Тараса – І. Бойка переїхала в Моринці з Бойківщини і принесла в цей край свої звичаї, різьбу по дереву, крій одежі, багато діалектних слів.

Дід поета Іван Андрійович молодим козакував на Запорізь кій Січі. Він був богатирської сили. На зиму приїздив до Кирилівки. Дружина його рано померла, а тому він змушений був осісти у своєму селі. Іван Андрійович одружувався тричі, мав дітей від двох дружин. Рідна бабуся Тараса, Агрипина Сергіївна, померла у 1801 році на 37-му ро ці життя. У них були діти: Йосип, Григорій (батько Тараса), Омелько, Олена (Олександра), Савва (так написано в архівній довідці), Євдокія (у дворічному ві ці померла), Євдокія (друга).

Удруге Іван Андрійович одружився в 1801 році з Марфою Василівною, яка померла на 49-му році життя, мала одну дочку Домаху. Третьою дружиною Івана Андрійовича була Марія Грушевська. Хоч Іван Андрійович не приставав до неї у прийми, не полишав свого двору, але користувався її садибою, городом. Саме тому всю родину Шевченків називали Грушківськими. При цьому слід відзначити, що Іван Андрійович і його сім'я завжди проживали з сином Саввою, а потім і його сім'єю у дворі номер 26. Через десять дворів жила сім'я Григорія Івановича Шевченка, дружина – Катерина Якимівна і їх діти: Катерина, Марія, Микита, Тарасій – так значиться в церковних книгах його ім'я, Ірина (Ярина), Марія (друга), Йосип.

Родина Тараса Григоровича була вільною. Чоловіки були козаками, гайдамаками. Жінки виховували дітей, господарювали на своїй землі. Згідно зі списками садових десятин за 1827 рік, у яких зазначені особи, на прізвище Шевченко, були: поселу Журавка (село сусіднє з селами Моринці і Кирилівка): Іван (Швець), Савва (Швець) – дід і дядько Тараса; по селу Моринці: Нестор (Швець), Максим, Грицько (Григорій?); по селу Кирилівка: Іван (Швець) – дід Тараса, Марко, Кузьма, Кіндрат (так написано в архівній довідці), Григорій, Яков. Стільки було у сімей батьків і їх дітей десятин? Невідомо. Звичайно працював на землях дідів та батьків і Тарасій. Рано залишився без матері, через рік після смерті неньки помер і батько. Тому в одинадцять років селиться в школі як помічник дяка.

Одне літо провів у Софіївці

Частина родини Тараса Шевченка на початку ХІX сторіччя переселилася на землі теперішньої Софіївки Черкаського району з села Моринці Звенигородського району. Куток, а потім село, де вони мешкали, стали називати Моринкою, оскільки прибулі були з Моринців. Серед перших переселенців були рідні Тараса Шевченка. Наприкінці ХІX століття Моринка стала Софіївкою. Село назвали так на честь доньки княгині Браницької, якій належали землі й село в ті часи. Як дослідили працівники Шевченківського національного заповідника в Каневі, мешканці цього села передавали знання, що причиною переселення їхніх предків із сіл Моринці та Кирилівки в Софіївку було те, що поміщик Енгельгардт переселяв сім'ї непокірних селян цих сіл на ті землі, де сьогодні розташована Софіївка. Під твердженням цього є спільні для згаданих сіл прізвища – Шевченки, Маламужі, Олійники, Боровики.

За переказами мешканців села, поет не раз бував у Софіївці. Особливо запам'яталося всім, коли після смерті мами Тарас одне літо жив у тітки Олени (Олександри). Він, бувало, почне малювати верби на зовнішній стіні хати, тож тітка й починала сварити Тараса. А чоловік їй ка же: "Не свари, стара, хлопця. Ти ж бачиш, який Господь дав йому дар".

Завдяки Шевченковій родині до нас дійшли ще й такі оповіді про витівки Тараса під час його перебування у Софіївці. Як піде, скажімо, тітка Олександра до церкви, то й Тараса бере з собою. Через деякий час люди вже й кажуть, що Тарас з іншими хлопцями забралися на дзвіницю. Почує це тітка, то й руки опустить. Бідкається і благає Тараса, щоб спустився. А іншого разу, бувало, Тарас, як повіяло сильним вітром, учепився за крило вітряка, що стояв неподалік від тітчиної хати, і прокрутиться на тому крилі разів зо три, а тітка вже й мліє було з ляку, щоб не розбився її непосида.

Побував Тарас Григорович в селі Софіївка і під час своєї подорожі в 1859 році Україною. Тоді, одного з літніх вечорів, коли селяни узнали, що приїхав Тарас, вони зібрались майже всім селом. На знак вдячності про таку зустріч Тарас Григорович читав свої вірші, співав під звуки бандури, спілкувався з людьми майже цілу ніч. У цей вечір селяни згадували, як після смерті своїх батьків Тарас мешкав тоді одне літо в родичів цього села, працював, відвідував місцеву церкву, писав вірші і малював. Розповідають, як він гарно розмалював зовні хату своєї тітки.

Не тільки поект і художник, а й талановитий співак

Один із перших біографів поета Олександр Кониський стверджує, що знаковою подією в житті цієї геніальної особистості був 1847 рік, коли Тарас Григорович готувався до від'їзду в Рим для продовження професійного навчання співу. Про успіх співака-самородка залишив нам у спадок Пантелеймон Куліш при описанні свого весілля, на якому Тарас був у нього старшим боярином. Куліш згадував, що на весіллі гостей були повні кімнати, як водиться, присутні розважалися, гучно розмовляли, і тут старший боярин заспівав. Усі присутні, почувши як співає знаний поет, притихли. Стояла така тиша – ніби в залі залишився тільки сам співак. Він виконував пісню за піснею. Тільки закінчував співати ту чи іншу пісню, гості зразу ж жваво просили співати ще і ще. Тим самим душа Тараса повернула весілля в інше, більш емоційне русло. П. Куліш висловився, що такого або рівного тому співу він ні разу не чув. Кульмінацією вечора став спів на два голоси з талановитою співачкою – нареченою П. Куліша "молодою княгинею" – Олександрою Білозерською. Після співучого дуету у присутніх з'явилася ідея про відрядження Тараса Григоровича, як співака, для навчання за кордон.

На пам'ять про той вечір "молода княгиня" обдарувала поета різними цінними подарунками. Олександра Михайлівна просила Тараса Григоровича за її статки поїхати до Італії на навчання. Коштовні цінності предків родини Білозерських вони бажали подарувати Тарасу Григоровичу для продовження навчання професійному співу. Пантелеймон Куліш усіляко підтримував наміри нареченої допомогти Тарасові і настирно просив Шевченка прийняти коштовності на відрядження до Риму.

Тарас Григорович щиро дякував подружжю Кулішів, але відмовився від їх щирої допомоги. Він бажав присвятити свою працю і надалі поетичній діяльності та живопису. Тарас Григорович Шевченко – незвичайний нам подарунок Бога, який із талановитого піднявся на рівень геніального. Він став однаково близьким і зрозумілим усім Землянам. Своїми думками сьогодні він ніби звертається в тяжкі для України часи війни до всього світового співтовариства, щоб не тільки співчували, а все більше допомагали нам. Як ми це робили протягом десятиліть у інших країнах світу у складі миротворчих сил, захищаючи їхню територіальну цілісність, незалежність і свободу.

Василь Сапейко, Вечірні Черкаси №9, 4 березня 2015 року

Усі найцікавіші новини Черкас та регіону можна отримувати на нашому каналі в Telegram