Там, де є приємні емоції, людина підзаряджається для життя і роботи, – відома черкаська блогерка та зоозахисниця

16 грудня 2017, 10:40

Про системний підхід до справ, незвичну роботу, допомогу людям і тваринам, а також про працю над собою, прагнення змотивувати інших та унікальний рецепт «чайника на плиті» «Новій Добі» розповіла черкаська активістка, блогерка та зоозахисниця Олена Литвинова. 

– Олено, розкажіть, де навчалися і чому обрали такий фах?
– Навчалася у Черкаському політехнічному інституті (нині – ЧДТУ) за фахом «Комп’ютеризовані системи обробки інформації та управління». Напрямок такий обрала, бо у мене, попри гуманітарний склад розуму, були дружні відносини з алгеброю і геометрією, мені подобалися ці дисципліни. Проте студентом була лише два роки – це перший і другий курси. Життя змусило кардинально змінити маршрут, і я пішла працювати. Спочатку це була торгівля, потім тривалий час – робота в офісі, а згодом уже й блогерство та викладання його основ іншим. Хоча, мушу зауважити, що саме така спеціалізація навчила мене міркувати системно: до будь-яких робочих чи життєвих завдань починаєш підходити з погляду програмування, тобто мислення починає переналаштовуватися. Вважаю це приємним бонусом від навчання за фахом.

– Як далі склалося життя?
– Я почала працювати з 17 років. Майже завжди ця діяльність була пов’язана з торгівлею та роботою у колективі. Однак, усе життя я мріяла про вільний графік роботи, щоб мати можливість займатися волонтерством, спокійно пересуватися містом у власних справах без остраху спізнитися на 5 хвилин на роботу й отримати зауваження. Водночас, сидіння на одному місці й виконання одних і тих же завдань – не задовольняло мої інтереси й прагнення, обмежувало самореалізацію. Тоді ж і вирушила на пошуки такої справи, яка б мені забезпечила і гроші, і радість від того, що ти робиш, і вільний графік роботи.
Почалося все з фрілансу. Це – вільна віддалена робота без юридичного оформлення зобов’язань сторін. Спілкування із замовником відбувається у вигляді отримання завдання і прийняття роботи за допомогою електронної пошти або інших сучасних засобів зв’язку. Такі люди – фрілансери – самі визначають час, коли їм працювати, обсяги роботи й обирають собі до виконання те, що їм до вподоби.

Звісно, був період, коли я не могла, як початківець, розраховувати на пристойний стабільний дохід. Тоді я поєднувала офіційну роботу з фрілансом. Коли ж дохід від вільної роботи мені дав мені змогу обирати, чим же займатися, то звісно я повністю перейшла на таку самостійну роботу. Займалася написанням текстів для різних потреб. Тоді ж з’явилися і постійні клієнти. Це відбувається поступового, коли замовник отримав перше завдання, йому сподобалося і швидкість, і саме виконання, і надалі він продовжує вже більш стабільну співпрацю. Це дозволяло мені, наприклад, півдня працювати, а решту часу займатися власними справами та волонтерством. Однак, те, що я не зробила вдень, я вимушена була наздоганяти чи ввечері, чи вночі. Тобто, ти працюєш – є гроші, не працюєш – грошей немає.

– Яким чином Вам удалося налагодити стабільні заробітки при вільному графікові?
– Я прийшла до висновку, що потрібно створювати певні ресурси, які можуть бути представлені в мережі Інтернет 24 години, і при цьому вони можуть заробляти мені гроші в той час, коли я відсутня онлайн. На поміч прийшли пошукові ресурси, я проглянула багато інформації, а на той час її було не так багато, як на сьогодні, аналізувала, порівнювала, доки врешті не створила свій перший сайт і блог. Я себе переборола, активно вчилася і, як виявилося, вийшла із зони комфорту власних умінь та розширила їх. Усе – завдяки дуже сильній мотивації. Це мені й допомагало рухатися уперед, навіть у ті періоди, коли мої ресурси ще не почали приносити коштів. Це дуже важливо: перечекати той час, поки вкладені зусилля принесуть результат. Це не тиждень, і навіть не один місяць. Тож я дуже довго терпіла, аж поки із моїх сайтів не почали прибувати надходження. І ці, вже реальні гроші, абсолютно перевернули мої уявлення про Інтернет і заробітки.

– Чим займаєтеся зараз? 
– Активно займаюся блогерством – дописую в мережі на соціально важливі чи особисті теми, продовжую розвивати ресурси, які приносять мені стабільний дохід, надаю консультації, проводжу тренінги, розвиваю окрему сторінку та сайт, присвячені розповідям як заробити в мережі на власних хобі та захопленнях. У деяких випадках – коучинг. Це не лише професійний супровід діяльності моїх клієнтів у мережі, а ще й мотивація, підтримка, інколи навіть підштовхування до певних дій.

Водночас, велику частину мого життя складає волонтерство.

– Розкажіть, як Ви стали волонтером?
– Займаюся цією важливою справою у кількох напрямках: захист тварин та допомога нашим військовим у зоні проведення АТО. Наразі я – голова благодійного фонду «Еко-центр». Цю діяльність розпочала 2007 року. Тоді пішла з життя перша моя собака, і я зрозуміла, що маю допомагати тваринам. Чесно зізнаюся, таке прагнення було в мене ще з дитинства: нишком виносила їжу з дому, або брала у бабусі гроші нібито на морозиво, а насправді годувала котиків чи песиків. Згодом уже усвідомила, що проблема захисту тварин у нашій країні ще не вирішена, оскільки на це впливають дуже багато факторів. Замислилася над тим, а як же їм допомогти, окрім того, що просто нагодувати?

Однодумців тоді знайшла на київському форумі зоозахисників. На цьому майданчику спілкувалося багато активної молоді з різних міст: Львів, Київ, Харків. Усі намагалися на своєму рівні щось зробити для подолання проблеми безпритульних тварин. Це об’єднання стало для мене поштовхом до створення і в Черкасах спільноти зоозахисників. До речі, нині в місті діє кілька таких спільнот, які працюють автономно одна від одної, але роблять важливу і гідну поваги справу.

Вважаю, що поки ми не навчимося гуманно ставитися до тварин, не навчимося з ними співіснувати, наше суспільство буде приречене борсатися у намаганнях стати кращим. Тож я, як можу, дію у цьому напрямку і роблю усе, що від мене залежить, а може, навіть і трохи більше.

Другий напрямок волонтерської діяльності – це плетіння маскувальних сіток для зони АТО. Власне, цим я почала займатися, щойно в Криму та на сході нашої країни почалися всі ці сумні події, які ніяк не закінчаться. Тоді в Інтернеті побачила оголошення, що плести маскувальні сітки збираються небайдужі люди в Києві й вирішила: що в Черкасах також є когорта людей, які, на жаль, фінансово не можуть надати військовим допомогу, але мають вільний час і трохи ганчір’я. Люди підхопили цю ідею: хтось надав місце, хтось знайшов шматочки тканини, а хтось запропонував рибальську сітку, яка слугує основою для цих маскувальних сіток. Таким чином у місті створилося уже кілька пунктів, які діють і сьогодні на постійній основі й роблять корисну справу для наших захисників. І хоча я наразі цим безпосередньо не займаюся, тішуся тим, що є небайдужі люди, які підхопили цю справу.

– Що вважаєте найбільшим досягненням у житті?
– Друзів. Особливо тих, яких надбала свідомо у дорослому житті. Дуже пишаюся тим, що маю людей із такою ж системою цінностей, як у мене, з якими вже чимало випробувань пройшли разом. Вважаю, що дружба – це і щирість, і підтримка, і справжнє багатство. Людина, в якої є справжні друзі, вже життям нагороджена, оскільки важливо мати поряд із собою людей, в яких упевнений на 100 %. Спілкування – це така річ, яка робить людину щасливою і по-справжньому наповненою.

– Чи маєте хобі, захоплення? 
– Маю і дуже багато насправді. Читання, музика, кіно, спорт, різноманітні майстер-класи з рукоділля. Навколо нас знаходиться дуже багато цікавих речей, для яких потрібно і треба знаходити час. Адже так ми беремо ресурс для життя, роботи та інших справ. Тому що там, де є приємні емоції, людина підзаряджається.

– Вмієте готувати, маєте коронну страву? 
– Знаєте, як у тому анекдоті: я чудово вмію ставити чайник на плиту. Насправді, я можу щось приготувати, хоча й не фанат цієї справи. Надаю перевагу простій їжі, не маю якихось надмірних вимог до цього.

– Що може Вас розізлити? 
– Наразі я працюю над тим, щоб мене нічого не злило й не дратувало. Зазвичай, ми дуже гостро реагуємо на прояви в людях тих речей, якими ми незадоволені в собі. Коли починаю дратуватися, я запитую себе: «Люба моя, якщо тебе людина дратує, то, мабуть, тобі потрібно подивитися на себе». Проте є речі, з якими я не можу так упоратися. Це моменти, коли ображають чи принижують слабких. Не терплю нахабства, хоча сама абсолютно не конфліктна людина й завжди шукаю шляхи, щоб домовитися.

– Чого прагнете досягти далі?
– Коли ми зупиняємо наш розвиток, ми не зупиняємося на місці, а скочуємося назад. Тому я прагну далі розвиватися у всіх сферах, які мені цікаві. Хочу знати більше, робити більше і бути більш корисною людям. Хочу мати більше можливостей та інструментів для того, що потребує певних зусиль і роботи над собою. Адже в тому, чим постійно займаєшся, насправді є нескінченний потенціал для розвитку. Плани маю грандіозні – усе записано в нотатках та записничках. Тому, найперше, планую стати більш ефективною і результативною, щоб усіх цих прагнень досягти.

Вгору