Криголам по-черкаськи

12 березня 2014, 17:29

Рівно рік тому у Черкасах розпочала роботу коаліція, яку ми для зручності охрестили «Усі проти Одарича», - група провінційних обранців, головною метою яких була відставка міського голови Сергія Одарича.

Ідейним натхненником камарильї був тодішній голова ОДА Сергій Тулуб, головними організаторами і навіть ініціаторами – Едуард Івакін, Ігор Мельніков, Олександр Радуцький, Артур Савін та інші. Як це стало з часом зрозуміло, Тулубу було потрібне переформатування міської ради і послаблення Одарича в контексті майбутнього політичного тендеру на ведення президентської кампанії Януковича у 2015 році. Політична угода між ПР та вільними демократами в силу кон’юнктури перестала бути потрібною. Усі інші учасники проекту (знову ж таки, як з часом стало зрозуміло) мали інші – менш прозаїчні мотиви. Коротко їх можна було охарактеризувати декількома словами: влада, гроші, тендери, бюджет, знову влада, знову гроші.

Як уже зазначалося, що певне розуміння викликали постійні опоненти Сергія Олеговича, які принципово протидіяли йому усю його каденцію. Складніше виявилося з колишніми соратниками. Так, роль антимерського криголама була доручена колишньому соратнику і мало не побратиму Олександру Радуцькому. Політик, що мав позитивне сприйняття серед черкасців, для якогось дива узяв на себе роль стандартного «гарматного м’яса». Втім, очевидно, що Олександр Романович, як людина недурна, чудово розумів ціну гарантіям своїх нових партнерів і почав суттєво посилювати свої позиції. Створена ним депутатська група «Черкащани» стала свого роду чистилищем для депутатів-колобків, поцуплених у Одарича. В результаті новий формат більшості у міській раді базувався на трьох китах: Партії регіонів, групі «Черкащани» та членах «Батьківщини», які були вмотивовані суб’єктивними чинниками – здебільшого роботою у виконавчих органах та КП.

Втім, як у народі кажуть, апетит приходить під час вживання їжі. З часом, «Черкащани» сформували свою незалежну «вертикаль влади», проштовхуючи відданих Радуцькому людей у СУБи, КСНи, комунальні підприємства. Позафракційні депутати, які на початку досить вільно гралися у вільнонайманих кондотьєрів, отримали такі пропозиції переходити у групу «Черкащани», яким було важко відмовити. Поступово у зоні інтересів акціонерів групи потрапили такі сфери міського життя: ринки, земля, частина КП, інформаційна політика. Окремий елемент архітектури - альтернативний інформаційний канал - МІА Місто, на який сумарно виділяється 1,5 мільйони гривень. Навряд чи мова іде про банальні відкатні схеми – швидше за все має місце довготерміновий сценарій.

Отже, що ми маємо на сьогодні. Доводиться знову констатувати, що оточення Сергія Борисовича і досі контролює ситуацію в місті. Більше того, Олександр Радуцький зробив висновки з конструктивної критики. Якщо ще рік тому, переважна більшість депутатів міської ради, особливо із рафінованого оточення Сергія Олеговича, ставилися до Радуцького як до безпородної вискочки і зрадника, то сьогодні він став для них реальною загрозою або принаймні прапором цієї загрози. Зрозуміло, що переграти Одарича (який попри все має стабільну підтримку і сипатії черкасців) у відкритому форматі виборів Радуцькому нереально. Електоральна статистика 2012 і 2013 років це підтверджує. Втім, як показує українське політичне життя (та й досвід Черкас у волошинсько-одаричівське міжсезоння), необов’язково йти шляхом виборів, аби отримати контроль над ресурсами.

Нинішній похід Радуцького у владу, через участь у Народній раді – очевидне свідчення слабкості позицій опозиції, зокрема «Батьківщини». Команда Бондаренка вочевидь не змогла з ходу протягнути кандидатуру Добровольского. При цьому, напрошується думка, що інформаційний злив про переговори Дисканта із регіоналами найбільш вигідний саме для Олександра Романовича. Втім, звісно ж це лише припущення. Однак найнепривабливіше у цій ситуації виглядає Народна рада. І якщо на початку її діяльність була хоча б скількись зрозумілою, то зараз, викликає все більше запитань. Складається враження, що і Народна рада, і Люстраційний комітет дуже швидко засвоїли головний принцип попередньої влади - вибіркове правосуддя. Звісно в нинішній ситуації потрібне об’єднання усіх здорових і патріотичних сил на благо громади, але… Рік тому ми вже про це чули чи не так?

Втім очевидно, що Білоусов, як найзручніший «весільний генерал» уже відпрацював свій ресурс. Наразі Радуцький в якості секретаря міськради найоптимальніша фігура, з точки зору компромісу еліт.

За Радуцького проголосують насамперед «тимчасово-не-регіонали», група Черкащани, а також та частина «Батьківщини», яка сьогодні працевлаштована у виконкомі та комунальних підприємствах. Вільним демократам Одарича голосувати за Радуцького – нижче власної гідності. Групі Бондаренко також якось ніяково буде підтримувати настільки одіозну кандидатуру, а ще й враховуючи попередні фінти з Добровольским. УДАР, як і на загальноукраїнському рівні, напевно матиме зважену позицію почекати, доки учасники процесу не зжеруть один одного.

Не зрозуміло тільки, як буде пояснювати ситуативний лідер нової влади в області Анатолій Бондаренко той факт, що секретарем міської ради обрано людину, що увесь цей час входила до найближчого оточення колишнього губернатора? А Бондаренку як раз дуже важливо продемонструвати, що він контролює ситуацію у регіоні. І якщо вже він фактично ліквідував такого монстра, як Булатецький, то має показати Києву, що нейтралізувати Радуцького – для нього ще менша проблема.

Гіпотетично може бути цікавим - що робитиме тимчасова черкаська міська адмінісрація у проміжок часу до проведення виборів? Судячи з ініціатив коаліціантів «Усі проти Одарича» – все прогнозовано - зберігати нинішній «статус кво», з усіма договорняками, розводами тощо. Це також означатиме, що в Черкасах усе залишиться так, як і було при Білоусові. Нова більшість, яка може утворитися у Черкаській міській раді, це свого роду – троянський кінь Тулуба. Команда, що буде готувати грунт для реконкісти і збереження депутатських мандатів нової «старої еліти».

Що зміниться на краще? Буде трохи більше громадянських свобод, трохи не так нахабно крастимуть, а - ну й звісно, буде диплом з гарантією від Народної ради. І ще - це тільки мені здається, що «Батьківщина» вкотре перехитрувала саму себе? Але хіба за це стояв Майдан, хіба цього прагнуть люди?

Керівник Академії стратегічних досліджень Сергій Пасічник, запис у блозі

Вгору