Кімната-музей Василя Симоненка відзначає ювілей

09 січня 2018, 19:35

Музейна кімната «Робочий кабінет Василя Симоненка» відзначає двадцятирічний ювілей, пише "Черкаський край".

Літературно-меморіальну експозицію як відділ обласного краєзнавчого музею урочисто відкривали в приміщенні редакції газети «Черкаський край» у різдвяні дні 1998 року до дня народження журналіста і поета-шістдесятника Василя Симоненка.

Студент факультету журналістики Київського держуніверситету Василь Симоненко проходив у «Черкаській правді» переддипломну практику, а згодом у липні 1957 року прибув за направленням і працював на посаді літературного працівника відділу культури по березень 1960 року.

Експозиція зберігає обстановку колишнього кабінету Василя Симоненка і розповідає про життєвий шлях та творчість журналіста-поета. У цій невеликій кімнаті розміром вісімнадцять квадратних метрів представлені меморіальні предмети, якими користувався молодий журналіст, а також особисті речі, передані мамою — плащ, капелюх, ручка, книги. В окремих вітринах його твори як мовою оригіналу, так і переклади.

З нагоди 80-річчя витязя молодої української поезії кімнату-музей реконструйовано, осучаснено експозицію. Проведено ремонт вхідної частини приміщення, а на першому поверсі встановлене бронзове погруддя Василя Симоненка роботи талановитого скульптора, заслуженого художника України Івана Фізера.

У «Черкаському краї» шанують пам’ять про особливого журналіста. В редакцію приходять, телефонують, пишуть спогади ті, хто його знав, з ким працював, і навіть їхні нащадки.

Колеги розповідають, що Василь Симоненко часто замислювався над «больовими точками» суспільства, розмірковував, яким чином можна подолати культивовану байдужість у людських серцях. Байдужість В.Симоненко вважав одним із найважчих гріхів, бо хоч за неї й не судять, вона — першопричина всіх злочинів. Але незважаючи на «протитанкові їжаки» найкращі й найсильніші поезії Василя Симоненка друкувалися у його рідній «Черкаській правді», проривалися до людей у вигляді самвидавів, з яких переписувалися від руки та передруковувалися на машинках.

Василь Симоненко прожив недовго — лише 28 років, але його життя продовжується в поезії, бо вона з кожним роком все більше сучасна.

Вгору