Червона кімната і чай з ромом – маловідомі факти з життя Тараса Шевченка

10 березня 2018, 15:16

9 березня 1814 року у селі Моринці – тепер Звенигородський район на Черкащині народився поет і художник Тарас Шевченко. Gazeta.ua пропонує ознайомитись із маловідомими історіями з його життя.

1843 року Тарас Шевченко покохав Теодосію, доньку попа Григорія Кошиця з села Кирилівка. У нього хлопець наймитував. З дівчиною хотіли одружитись, але Кошиці були проти. Мати Теодосії умовила знайомих кликати за хрещених до своєї дитини Тодосю й Тараса. Кумі й кумові в ті часи не можна було за звичаєм та законом одружуватися. Дівчина здогадалася про задум, взяла дитину і пішла з нею до іншого попа й охрестила з іншим кумом. Тоді Кошиці відкрито відмовили Шевченку. Поет змушений був відступитися. Цікаво, що сама Теодосія так і не відцуралася свого кохання. Вона відмовилася виходити заміж, збожеволіла і вмерла 1884 року.

Якось художникові-кріпакові у Петербурзі генерал замовив свій портрет. Намалював художник гарно і дуже схоже. Але генерал був насправді некрасивим і роботу приймати відмовився. Тоді Шевченко переробив картину: зафарбував генеральські атрибути, намалював натомість рушника і інструменти для гоління і віддав роботу у цирульню як вивіску. Розлючений генерал запропонував Енгельгардтові викупити кріпака щоб покарати. Дізнавшись про це поет Василь Жуковський вмовив імператрицю змусити поміщика призупинити перемовини з покупцем. Щоб віддячити їй художник Карл Брюллов закінчив давно розпочатий портрет Жуковського, який розіграли лотерею.

Приятель Шевченка Іван Сошенко згадує, що в житті не бачив веселішої і щасливішої людини, ніж Тарас під час візиту до Брюлова.
- Невже Брюллов завжди такий добрий, такий ласкавий?- питав він у Сошенка.
- Завжди, - відповідав той.
- А ця червона кімната його улюблена?
- Улюблена.
- Все червоне! Кімната червона, диван червоний, завіси край вікна червоні, халат червоний і малюнок червоний! Все червоне! Чи побачу я ще колись його так близько?! – захоплено заплакав Тарас.
Ця червона кімната лишилася поетові пам'ятна до кінця днів його. Багато чого він забув, але останніми його словами були "червона кімната" і "Карл Петрович".

Улюбленим напоєм Тараса Шевченка був чай, а улюбленою їжею борщ "затертий пшонцем і затовчений старим салом", вареники з сиром з грубої гречаної муки та такі ж самі галушки, рибні страви. Історик Микола Костомаров згадував як Шевченко випиває "десяток склянок чаю з додаванням рому", але лише раз зустрів поета по-справжньому п'яним.

У 1845-1846 роках Тарас Шевченко жив у Переяславі у свого приятеля Андрія Козачковського. Той підмітив, що нового одягу художник шити не любив, ходив у старому. Довідавшись, коли Шевченко мав отримати гроші від Київської Археографічної комісії, Козачковський за тиждень до того покликав кравця. Поки поет спав зняли мірку із його старої одежі. Коли одержав гроші, кравець приніс нового жупана. Шевченка це дуже здивувало.
- Як? Який жупан?
- Ви ж, панотчику, замовляли жупан на сьогодні, й мірку знімав із вас.
- Що за біс? Нічого не згадаю! І торгувався?
- Аякже.
Шевченко віддав гроші і заспокоївся.

Один із перших біографів поета Олександр Кониський стверджує, що знаковою подією в житті Шевченка був 1847 рік, коли Тарас Григорович готувався до від'їзду в Рим для продовження професійного навчання співу. Про успіх співака самородка залишив спогад Пантелеймон Куліш при описанні свого весілля, на якому Тарас був у нього старшим боярином. Куліш згадував, що на весіллі гостей були повні кімнати, як водиться, присутні розважалися, гучно розмовляли, і тут старший боярин заспівав. Усі присутні, почувши як співає поет, притихли. Стояла така тиша – ніби в залі залишився тільки сам співак. Він виконував пісню за піснею. Тільки закінчував співати ту чи іншу пісню, гості зразу ж жваво просили співати ще і ще.

Коли Шевченка заарештували, на ньому був фрак, сам він був чисто виголений, наче зібрався до когось з візитом. Губернатор Фундуклей, який був добре знайомий з Шевченком, здивувався, побачивши, що той при такому параді:
- Чого це ви, Тарасе Григоровичу, так прибралися? - спитав він.
- Та бачте, - відповів Шевченко, - я поспішав до Костомарова на вінчання. Він запросив мене боярином, так я ото, заки у Броварах мені перепрягли коней, поголився і причепурився, щоб з воза просто до молодого.
- Еге! - відповів Фундуклей. - Коли так, дак куди судженого, туди й боярина.

На засланні в Раїмській фортеці з ним трапилася мисливська пригода. Якось четверо солдат убили здоровенного кабана. Витягли з очерету і покинули на березі, щоб приїхати за ним возом. Коли приїхали, виявили, що половину кабана було з'їдено. З ініціативи Шевченка вирішили встановити рушниці на підпорках і відвели від кабана до курків шнурки. Вранці побачили, що всі рушниці вистрілили, м'ясо лежало ціле, а довкола були калюжі крові й криваві сліди, які вели в степ. Пішли по слідах і за версту знайшли мертвого тигра. В ньому було шість куль. Він був справжнім велетнем.

Після експедиції по Аральському морі в 1848-му Шевченко зійшов на берег на острові Косарал з широкою бородою і в цивільному. Козаки гарнізону подумали, що це засланий розкольницький піп. Донесли одразу своєму командиру. Той попросив Шевченка відійти в очерети. Там раптом упав перед ним на коліна
- Благословіть, батюшко! Ми, — каже, — усе знаємо!
Шевченко зміркував гумор ситуації і обдарував осавула найсправжнісіньким розкольницьким благословенням. Урадуваний осавул поцілував Шевченка в руку, а ввечері справив прибулим таку гостину, що їм і не снилося.

Коли переходив в Новопетровськ, то знайшов вербову ломаку. Вона служила йому палицею в дорозі. Прибувши у форт, застромив палицю в землю на солдатському городі. З неї виросло перше дерево в Новопетровську. Пізніше, при підтримці коменданта фортеці Ускова, вибрав він місце для саду. Зробив план, де які дерева садити. Восени 1853 року на тому місці закипіла робота. Дерева виписали з Астрахані і з Гур'єва. Перевезли, за порадою Шевченка, великі шовковиці з Ханга-Баби. В саду збудували для родини коменданта літній дімець і альтанку. Біля альтанки спорудили землянку для Шевченка. Форт Новопетровський було скасовано 1857 року і перейменовано в Олександрівське. Сад став міським і звався весь час садом Шевченка, а землянка — дімцем Шевченка.

Живучи в 1859 році в Києві на Пріорці, поет дуже здружився з дітворою.
- Дядьку, розкажіть нам ще одну казочку! – бігали за ним.
По обіді поет ішов у сад, лягав під яблунею і кликав до себе дітей. Вони лазили по ньому, пустували.
- Кого люблять діти, — казав про себе поет, — той не зовсім ще поганий чоловік.
Якось наймичка Оришка, перучи одяг, знайшла гроші, про які Шевченко забув. Він на ці гроші влаштував для сусідських дітей "бенкет". Пішов на базар, накупив силу іграшок та ласощів, ледве доніс. Двір посипали свіжою травою, дітвора раділа, гралася, качалася по траві, поет теж радів. По обіді перекупка привезла цілий візок яблук, груш, пряників, бубликів. З двору "бенкет" перейшов на вигін.

- Оцей старий, певне, божевільний! - казали дорослі. Шевченко бігав разом з дітьми, повчав їх, сміявся, змагавсь із хлопцями.

На 46 році життя закохався у Ликеру Полусмакову, збирався з нею одружитися. Купував посаг, найняв для грубуватої Ликери вчителя, аби "зліпити" з неї дівчину-мрію. Але не судилося. Серед причин розриву називають кілька версій. Перша — що Шевченко застав дівчину в обіймах того-таки вчителя. Інша – що сама Ликера не схотіла їхати з Шевченком до Петербургу, а воліла залишитися у звичній для себе обстановці. Найімовірніше, він зрозумів, що була Ликера жадібною, грубою, неохайною, і погодилась на шлюб з Шевченком тільки з корисливою метою.

В неділю 19 лютого 1861 року за старим стилем до важкохворого Тараса Шевченка зайшов його знайомий інженер Федір Черненко. Всі того дня сподівалися на оголошення маніфесту про скасування кріпацтва.
- Що? Є? Є воля? Є маніфест? — замість привітання запитав поет. Глянувши в очі Черненкові, зітхнув важко. — Так нема? Нема? Коли ж буде?
Затулив обличчя руками і, впавши на ліжко, заплакав. Черненко почав заспокоювати його - цар ніби підписав маніфеста, але оголошувати його до посту заборонив, щоб народ зустрів свою волю не по шинках, а по церквах. Тарас гірко всміхнувся і вилаявся.

1384 пам'ятники Тарасу Шевченку встановлено у світі. Це друге місце за кількістю пам'ятників одній особі, після Ісуса Христа. Більшість монументів розташовані на території України — 1256.

Вгору