Черкаси були одним із перших повітових міст, де відкрився справжній кінотеатр (фото)

20 березня 2017, 20:44

Понад сто років тому в Черкасах розпочали активно споруджувати кінотеатри, пише "Дзвін".

- Наше місто стало одним із перших повітових на всю імперію, де відкрився справжній кінотеатр,  – написав у “Фейсбуці” дослідник історії Черкас Борис Юхно.  - Та й від великих губернських міст ми відстали ненадовго: першим з таких в Україні у 1896 році стала Одеса, далі були Харків, Київ та Катеринослав. Наявність ілюзіону в Черкасах задовго до революції підтверджує офіційний документ Київського губернського правління від 5 серпня 1908 року, адресований черкаській міській управі. Він свідчить: “За протоколом будівельного відділення від 3 липня за №181 дозволено пристосувати приміщення по Суворівській вулиці для демонстрування рухливих картин за допомогою сінематографа. Відомо, що будинок той належав торговцеві Бєлахову і знаходився він на місці зведеної у 1957 році житлової п’ятиповерхівки по інший бік вулиці від входу до обласної бібліотеки ім. Шевченка.

У 1910 році свій кінотеатор “Експрес” відкрила міщанка Ярова. Він розташовувався майже на тому самому місці, де нині “Салют” біля Дитячого парку. У довіднику “Черкаси” за 1911 рік можна прочитати: “Постійних ілюзіонів у місті два – “Експрес” і “Кінематограф”. Переміна картин двічі на тиждень. Відвідуються публікою дуже завзято”. В 1914 році відкрився черговий кінотеатр “Ампір”. Він проіснував дуже довго і старшим черкащанам пам’ятний як перша “Україна” на Свердлова (Б.Вишневецького). Наступним став “Міраж” на Хрещатику, поруч із будинком Цибульських, теперішнім Музеєм “Кобзаря”.

Після революції старі кінотеатри були націоналізовані, а новий – “Гуллівер” – у 1938 році відкрився по вулиці, що нині веде на Пагорб Слави. Він був одним із перших дитячих в усій країні.

В роки окупації німецькі, американські і навіть зрідка комедійні радянські стрічки “крутили” в колишньому “Держкіно” (пізніша назва “Ампіру”) та у клубі рафінадного заводу. Ціни були доступні, вхід ні для кого не обмежувався, тож сеанси відвідували як німецькі солдати, так і містяни.

Після війни “Держкіно” перейменували в “Україну”, а ще відкрили невеличкий “Комсомолець”, приміщення якого згодом передали спорттовариству. У 1952 році на місці театру Ярової було відкрито кінотеатр “Родіна”, він же пізніше – перший “Салют” до повної його перебудови ближче до середини 1980-х.

13 жовтня 1959 року Черкаси збагатіли першим широкоформатним кінотеатром на 560 місць “Дніпро” у центрі міста, а згодом кіно пішло на околиці. 25 травня 1963-го відкрився “Мир” на Енгельса (Чорновола) на 500 місць, а 1 жовтня 1970-го – “Зірка” на 300 місць на Жовтневій (Благовісній). І майже відразу запланували “окультурити” район вокзалу, але “Романтик” із 400-місною залою, який спочатку планували назвати “Космосом”, прийняв перших глядачів лише 4 грудня 1975 року.

Наступним став кінозал у ПК “Дружба народів”, що першим сеансом дебютував 28 лютого 1981-го. Згадуючи історію наших кінотеатрів, його чомусь несправедливо забувають. Можливо, з тієї причини, що він вважався не самостійним закладом, а в складі іншого. Утім, це таки був повноцінний кінотеатр. З тією лише відмінністю, що не працював по понеділках і вівторках та не мав ранішніх сеансів. Але “Черкаська правда” справно анонсувала стрічки у “Дружбі” так само, як і в інших кінотеатрах.

Далі мав відкритися “Кобзар” у Південно-Західному районі, споруджувати який почали 1984-го, та згодом проект переробили під Палац молоді. “Морський” на Митниці далі проекту взагалі не пішов.

Вершиною “кінонізації” міста стало відкриття у травні 1986 року нової “України” із двома залами, одним із них аж на 800 місць. Він став останнім бастіоном десятої музи тих часів, коли її мистецтво було “найважливішим із мистецтв”. Власне, наприкінці радянської доби міська “імперія кіно” охоплювала не лише сім кінотеатрів “за визначенням”, а й два літніх та ще 24 кіноустановки при клубах підприємств. Деякі з них, як то при тютюновій фабриці чи цукрозаводі, функціонували як звичайні кінотеатри з тією хіба специфікою, що й при “Дружбі народів”.

Наближалися 1990-ті. Відеосалони “залишили в живих” лише “Україну” та “Салют”. А там відео, і яке тобі тільки заманеться, пішло в побут. Потім диски змінили касети і десь ближче до Міленіуму багатьом здалося, що масові перегляди фільмів залишаться у минулому тисячолітті. Та ба – настала ера D-форматів: 3-го, 4-го, 5-го… Ера долбі-систем, мультиплексів, поп-корну і ефекту “повної присутності”. І люди в кіно повернулися. Адже кіношоу, як і будь-яке інше, має тривати…” – написав Юхно.

Вгору