Черкаський викладач у Китаї виховує дошкільнят в українському стилі

04 грудня 2017, 18:46

Facebook / Alexey Butov

Якби 6 років тому йому сказали, що він переїде до Китаю, розсміявся б. Тим паче не повірив би у те, що буде успішно працювати з малими дітьми, змінювати стереотипи азіатської освіти та отримувати від цього задоволення. Корінний черкащанин Олексій Бутов працював викладачем іноземних мов у місцевих гімназії та виші, жив стабільним життям. Але жага до мандрів, змін та викликів підштовхнула зробити поворот у біографії. Її подробицями черкащанин поділився із сайтом vikka.ua.

Країни Європи та Азії, США, острови поблизу Австралії – у свої 35 років Олексій Бутов чимало намандрував світом та багато чого побачив. Цьому сприяла одна з вирішальних рис характеру – легкість на підйом.

"Я не прив’язуюсь до місця. Мене дуже легко розворушити, зібрати, підняти, кудись повести. Син Саша такий же. Це не обов’язково мають бути заплановані подорожі, глобальні, заокеанські. Наприклад, проходячи повз автостанцію, можна сказати собі: а чи не гайнути нам до Києва? І спокійно поїхати туди. Ми так дуже часто робили. Моєму сину наразі 9 років і мені дуже хочеться показати йому світ", – розповідає про сімейну звичку черкащанин.

Однією з ознак щасливої людини Олексій Бутов вважає можливість працювати за фахом та призначенням. Каже, що у цьому плані реалізувався.

"Я вчився у ЧНУ на викладача англійської мови і багато хто з моїх педагогів тепер мої друзі. Адже після випуску я викладав у виші німецьку, а потім англійську мову. Також працював учителем англійської мови у черкаській гімназії. Крім того, займався перекладами, писав статті. Але вчителювання завжди було на першому місті", – зазначає черкащанин.

Наразі він живе та працює у китайському промисловому місті Цюаньчжоу. Робота у Китаї для нього стала реалізацією прагнення спробувати себе в іншій країні.

"Раніше я працював зі студентами, старшими класами. А у Китаї я вихователь малечі у дитсадку. Для мене це стало своєрідним викликом. Хотів перевірити себе, чи зможу. І от, виховую вже свій третій випуск. У моєму класі 14 дітей. Основний напрям моєї роботи з ними – навчання англійської мови під час різних занять", – розповідає викладач.

Він розповідає, що у китайських школах навчаються по 60 учнів у класі. Буває й більше. Українцям таке важко уявити, але Китай дуже густонаселена країна. Тож у навчальних закладах багато уваги приділяється дисципліні. Деякі діти з першого класу живуть у школах 5 днів на тиждень. Вони з раннього віку привчаються бути самостійними. А ще їм задають багато домашніх завдань.

"Дуже багато людей у Китаї ходять в окулярах: починаючи з дітей і до найстаршого покоління. В Японії така ж тенденція. Не знаю достеменно причин настільки розповсюджених проблем із зором. Мені здається, що на це суттєво впливає велика кількість домашніх завдань, які дають дітям, починаючи з дитячого садочка. Змалку їх привчають багато вчитися, щоб потім здати суворі іспити та отримати освіту", – ділиться спостереженнями черкащанин.

Він каже, що між вчителями та дітьми у Китаї прохолодні відносини і величезна відстань. Черкащанин же і в таких умовах знайшов свій стиль виховання і викристалізував власну вчительську місію.

"Вчителя поважають, він має підтримувати дисципліну. Уявіть, що станеться, якщо при такій кількості дітей вчитель не буде проявляти характер? Але дітям у моєму класі дозволено більше, ніж якби вони вчилися у китайського вихователя. Я їм як старший брат. Прощаю пустощі, якщо вони компенсують це своїми знаннями та прагненням краще говорити англійською, – пояснює освітянин. – Я дотримуюсь думки, що у дитини має бути дитинство і не можна його у неї відбирати. Це легковажний час, коли можна гратися, досліджувати щось нове, не приймати серйозних рішень. Ми насолоджуємося цим періодом у своєму житті  і ми всі за ним сумуємо. Тому, я намагаюся, щоб мої вихованці відчували себе дітьми та запам’ятали його переваги".

Олексій Бутов відвідав багато країн і каже, що Китай суттєво від них відрізняється. Специфіка менталітету дається взнаки. І українцям не так просто до цього звикати.

 

"Населення Китаю дуже відрізняється від представників інших націй, з якими я спілкувався. Наприклад, китайці не звикли втрачати обличчя. Що б не сталося, їм треба завжди гідно вийти з ситуації, не можна показувати свою слабкість", – пояснює черкащанин.

Каже, що такі риси національного характеру азіатів українцю легко сприйняти як нещирість.

"Якщо людина пішла не в той бік, наламала дров і їй прикро через це, то вона виявляє свої емоції. Це нормально. Мені такі прояви зрозумілі і така людина ближча, ніж та, що піде далі з кам’яним обличчям. До цього важко звикнути, а можливо, і не потрібно. Треба зберігати індивідуальність. Ніхто ж не вимагає асимілюватися на 100%", – ділиться думками викладач.

За його словами, іноземці теж переймають такі форми поведінки і звичку ховати емоції, стають холоднішими. І в цьому втрачають себе.

Відрізняються від звичних для України відносини і в робочій галузі.

"У китайській культурі неприйнятне поняття дискусій різних за статусом людей: між керівником та підлеглим. Тут слово начальника – закон. Але у нашому дитячому садочку багато іноземних вчителів, тому тут дещо змінилося на краще. Сподіваюся, що так і буде до тих пір, доки я буду тут працювати", – зазначає черкащанин.

Незважаючи на тривалий час життя за кордоном, освітянин запевняє, що вдома себе відчуває лише в Україні.

"Жодна інша країна, а я багато де був, не стане домом. Є  люди, які виїжджають і намагаються забути, звідки вони. Але забувати про своє коріння – злочин. Не можна відвертатися від України через ті речі, які зараз там відбуваються, катаклізми, період становлення. Для мене Україна – окремо,  а влада – окремо. Це моя адреса, тут живуть рідні, друзі. Можливо, повернуся і буду працювати в Україні", – ділиться Олексій Бутов.

Із багатьох своїх мандрів найтепліші враження він привіз із острівної республіки поблизу Австралії.

"Сподобалося на островах Фіджі. Дуже малесенька, гостинна країна. Вона бідна, але люди такі щирі. Дуже б хотів показати це місце своєму синові. Я помітив тенденцію: чим простіше живуть люди, тим більше вони відкриті. Таке ж враження від В’єтнаму",– пригадує викладач.

Наразі його син Сашко та дружина Ганна живуть у Черкасах. З ними черкащанин намагається проводити всі відпустки, разом подорожувати.

"Актриса Наталія Тінякова якось сказала, що людина сама по собі одинока. А коли людина в родині, коли вона має сім’ю, вона не сама. Родина – це скарб, який треба берегти, охороняти і ховатися у родині, у цьому затишку, безпеці", – підкреслює Олексій Бутов.

Він мріє, щоб його син також реалізувався у житті та мав можливість обирати професію за покликом серця.

"Наразі його цікавить авіація. Розбирається у новинках, може розпізнати, який літак злітає. Також займається тенісом, йому легко дається англійська. Хочу, щоб у нього був вибір", – розповідає черкащанин.

Він зізнається, що наразі готовий до нових змін у житті.

"У загальному сенсі я щаслива людина. Все ж таки категорія "щастя" мені не досить зрозуміла. Я здоровий, я працюю за своїм фахом і це величезне щастя. Але щодо роботи над собою, самовдосконалення, я не можу назвати себе щасливим. Зараз відчуваю, що настав час перегорнути одну зі сторінок життя. Треба рухатися вперед. Життя – це розвиток. І він залежить від нас. Усім раджу не боятися ризикувати і здобувати новий досвід", – резюмує Олексій Бутов.

 

Вгору