Черкаський науковець розробляв перший аналог GPS-навігатора

17 квітня 2018, 14:47

Навігатор сьогодні – звична частина нашого життя: з його допомогою ми можемо знайти потрібну вулицю в чужому місті, новий магазин і навіть прослідкувати рух громадського транспорту. А понад 30 років тому світ потребував винаходів, які дозволяли б рятувати корабельні судна, що потрапили в аварію. Одним із тих, у кого з’явилася ідея, як це реалізувати, став черкащанин Володимир Салапатов, пише in.ck.ua.

Все розпочалося з конференції в столичному політехнічному інституті – нині Національний університет "КПІ". У 1979 році Володимир Салапатов виступив із доповіддю, яка зацікавила науково-дослідний інститут "Радіоприлад". А потім його разом із колегою та студентами запросили в міжнародний проект "Коспас-Сарсат". Чотири країни – тодішній СРСР, США, Франція та Німеччина – змагалися за першість у розробці програми, яка дасть змогу точно визначати місце перебування морських суден.

 - Ми розробляли крос-систему як інструмент навігаційної програми, яка дозволяє оперативно визначати координати аварійного об’єкта. Літаки та судна оснащували радіобуями, які в разі аварії подавали сигнали. Одночасно проект передбачав запуск супутників, які сприймали та обробляли б ці сигнали та передавали в наземні спецкомп’ютери для визначення координат літаків і суден, які потрапили в аварію. Навігаційна програма базувалася на використанні ефекту Доплера – коли об’єкт віддаляється від джерела сигналу, "частота" його сигналу зменшується і навпаки, - розповідає кандидат технічних наук, декан факультету обчислювальної техніки, інтелектуальних та управляючих систем Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького Володимир Салапатов. - "Радіоприлад" у Москві спроектував 36-розрядний комп’ютер спеціально для цих задач і розробив для них свою систему команд. Однак створювати програми в машинних кодах було дуже важко і непродуктивно. Ми створили крос-систему для спецкомп’ютера на ЕОМ ЕС-1060, яка при моделюванні мікропрограм дозволила виявити деякі помилки в системі команд і одночасно розробити програму навігації для нього, яку згодом встановили на ці спецкомп’ютери. Таким чином, створення власне спецкомп’ютера та навігаційної програми для нього здійснювалося паралельно і завершилося одночасно. Програма, створена за допомогою крос-системи, після занесення у пам’ять спецкомп’ютера виявилася повністю працездатною.

У 1982 році тогочасний СРСР запустив перший супутник в проекті "Коспас-Сарсат". І більшу частину його системи розробили українці. Точність перебування аварійних суден варіювалася до кількох сотень метрів. На той час ця відстань була допустимою, аби виявити аварійний літак чи судно та надати допомогу. Американські колеги використовували класичну розрядність – і цього виявилося недостатньо для виконання завдань. Тому свій супутник вони випустили пізніше.

Ці напрацювання досі використовуються в США. Там продають аварійні радіобуї для далеких експедицій і небезпечних екскурсій, які працюють за тими самими принципами, що застосовувались в системі "Коспас-Сарсат". У ті часи запуск супутника став справжнім успіхом. У КПІ, де працював Володимир Іванович, усім, хто брав участь у розробці супутників, дали нагороди та виділили шість наукових "ставок" з окладом 450 рублів. Це були великі кошти, враховуючи, що зарплата доцента складала близько 320 рублів.

За словами Володимира Салапатова, для виявлення координат за допомогою  супутника в сучасних GPS-навігаторах так само використовується ефект Доплера. Але якщо тоді рухомим об'єктом були літаки та судна, то сьогодні це навігаційний пристрій. Сам об’єкт, наприклад, мобільний телефон – випромінює частоту, і за дрейфом цієї частоти визначаються координати. Сьогодні розрядність в навігаторах і мобільних телефонах набагато вища, апаратна база значно покращилася, пристрої пам’яті досить великі. Всі ці ресурси дозволяють програмам навігації працювати дуже ефективно.

Нині Володимир Салапатов має 40 років викладацького стажу, є автором понад 70 наукових і методичних праць, викладає студентам ЧНУ декілька дисциплін.  Цього року Володимиру Івановичу виповнюється 70. У нього двоє дітей і двоє онуків. Володимир Салапатов продовжує займатися науковою діяльністю, навчати студентів та любити життя в усіх його проявах.

Вгору