Черкаський «десант» за десять днів підкорив Сан-Паулу

16 квітня 2015, 19:50
e078e9bccf75cc6bda34986e6cd2fcbb_XL

Рецензія у місцевій газеті

На відміну від знаменитої донни Рози з комедійної стрічки, яка представлялася загалу бразилійкою (не будучи нею), 28 наших земляків відтепер знають про цю далеку країну не лише те, що там, на переконання цієї кіногероїні, живе багато екзотичних мавпочок, пише "Черкаський край".

Враження від десятиденного перебування частини трупи Черкаського академічного обласного музично-драматичного театру всі, кому випало щойно там побувати, будуть ще довго нагадувати численними фото, спогадами про неймовірної краси мегаполіс, в якому офіційно мешкає 11 мільйонів жителів, а разом із прилеглими передмістями ця кількість подвоюється.

Та головне — черкасці у тому місті, беручи участь у ІІ Міжнародному театральному фестивалі, не загубилися. Що собою являв цей фестиваль і чому до участі в ньому були запрошені саме черкасці, про це запитуємо у директора театру Володимира Осипова.

— Подія, на яку ми вирушили за океан, взагалі-то називається фестивалем-ярмарком, куди привозять свої найцікавіші роботи режисери з усього світу. Нас запросили показати виставу за п’єсою Георга Бюхнера «Войцек», яку ще
в 2008-му році поставив на нашій сцені Андрій Жолдак, тож це стало своєрідною презентацією знаного у світі режисера, який давно й плідно співпрацює з колективом саме черкаського театру, від часу постановки на початку 2000-их «Одруження» за Миколою Гоголем. Зрозуміло, «Войцека» довелося поновлювати, але в цілому, як з’ясувалося, драма головного героя, так званої маленької людини, вона і сьогодні, як завжди, на часі. Мало того, у ній багато чого базується на провидінні, яким відзначаються подібні знакові твори світової літератури, незалежно від того, де, в якій країні вони були написані. Цікавинкою стало й те, яким чином режисер Андрій Жолдак своєрідно пов’язав події, про які йдеться в п’єсі, з Черкасами.

— У якому складі поїхала фестивальна делегація у Бразилію?

— Оптимальному — 28 чоловік акторів і технічного персоналу, повезли із собою усі необхідні декорації. Зрозуміло, хвилювань вистачало: ми були єдиним колективом з України, і саме нам випало разом із московським «Сатириконом», яким керує Костянтин Райкін, розпочинати фестиваль. До речі, я дивився представлену москвичами «Чайку» — дуже оригінальна постановка, що йде на сцені 4 години, і все це цікаво. Але ж ми були не гіршими — що видно було по вщерть заповненому залу на 350 місць, переважну більшість якого становили затяті театрали, викладачі, студенти.

— Своєрідна нинішня мода на все українське також сприяла цьому?

— Про наш приїзд на фестиваль місцева преса повідомила. Але, гадаю, не лише героїчна боротьба українців за незалежність, про яку знає весь світ, мала вплив на те, що практично придбати квиток на наші вистави було неможливо. Задовго до вистав підходили до службового входу наші колишні співвітчизники, буквально благали про квиточок, щоб, пояснювали, хоча б зі сцени почути рідне українське слово. Запам’яталися дві жіночки, одна із Сум, друга з Полтави, втовпитися за квитками до каси у них ніяк не вийшло, то ми їх провели у зал під виглядом членів театральної трупи. Надто зворушили почуті від них розповіді про ностальгію, здолати яку несила жодними ліками…

— Ну, ці глядачки, зрозуміло, ловили кожне рідне слово, бо за ним знудилися, а як із перекладом тексту на португальську мову під час вистав?

— Переклад був синхронним і демонструвався на екранах. Він, судячи з того, як реагували присутні у залі на репліки героїв, був майстерним, адже саме у потрібних місцях зал то затихав, то вибухав сміхом. Та й преса була до нас дуже прихильною — причому, рецензії з’являлися вже наступного після вистави дня, що є місцевою традицією.

— А чи вдалим було ярмаркування на фестивалі? Черкасцям вдалося когось із практично світових театральних продюсерів привернути на свій бік?

— Ми сподобались аргентинським продюсерам, чого вони від нас не приховували. Є певний шанс наступного року продемонструвати своє мистецтво у Токіо. Нам же поїздка до Бразилії подарувала не лише море вражень, а й у черговий раз переконала: таланти рідної землі не дадуть Україні загубитися в світі, адже ми багато в чому є унікальними і саме цим цікаві для аргентинців, бразильців, японців та кого завгодно, з ким прагнемо жити в мирі.

 

Усі найцікавіші новини Черкас та регіону можна отримувати на нашому каналі в Telegram

Поділитись
Вгору