Черкащанка розповіла, як опанувала техніку шарж

03 березня 2018, 19:30

Їй подобається кидати виклик самій собі, адже для неї дуже важливо розвиватися. Три роки тому вона опанувала нову для себе техніку – шарж. А нині готує свою першу виставку. Юлія Байрак – не лише художник, що малює у чотирьох різних стилях (шарж, ілюстрація, графіка, портрети), а й дизайнер одягу. Де вона шукає натхнення та скільки часу витрачає на картини, довідався Інфоміст.

− Свою роботу Ви починали дизайнером одягу. Розкажіть про це детальніше.

− Цілеспрямовано йшла і готувалася, щоби стати професіоналом у цій професії. І ні для кого не стало дивним, коли я вступила саме на таку спеціальність. Я належу до такого типу людей, які ставлять перед собою якусь ціль, потім починаю уявляти результат і дуже багато над цим працюю. У мене завжди була репутація людини, яка легка на ідеї, на щось нове. Тому працювати дизайнером одягу саме у розробках мені було легше, але складніше було освоювати професію конструктора одягу. З нею я почала знайомитися під час практики на підприємстві. Конкретно я працювала дизайнером хутряних виробів, тобто мала справу з  натуральним хутром.

До роботи на фабриці я чимало разів брала участь у конкурсах, десь займала перші місця, десь ні. Був у моїй біографії момент, коли я зайняла перше місце серед дизайнерів по хутру та  їздила до Мілану як переможець. Як фешн-ілюстратор працювала з весільними сукнями. Трішки мене залучали до розроблення сценічного одягу для дитячих естрадних колективів. Також цікаво було спробувати себе у ролі викладача. А нині я починаю працювати над розробкою сценічного одягу, бо це мене дуже зацікавило. Я не можу зупинятися на якихось досягненнях, мені потрібно рухатися вперед.

− Коли усвідомили, що творчість – це ваше?

– Я завжди малювала. Як мені дали у півтора року олівець, щоб навчитися правильно тримати, після того я його практично не випускала. Пам’ятаю себе маленькою, десь у три-чотири роки, а я лежу вранці в ліжку та фантазую. У мене було таке, що я постійно входила у свій внутрішній світ, у якому мені завжди було комфортно. Я дуже хотіла потрапити у художню школу. Хоч мама і не мала фінансових можливостей, але все одно відправила мене туди. Правда мене взяли відразу в другий клас. І якщо чесно, то я прогуляла більшу частину уроків через те, що швидко справлялася із завданнями. Я могла повністю завершити картину за 2-3 години (у той час, коли однокласники справлялися за 12 чи 20), і викладачу не лишалося іншого вибору, як відправити мене додому. До речі, вміння швидко малювати знадобилося, коли я стала шаржистом.

− Розкажіть, як ви почали малювати шаржі?

− Із чоловіком почала пробувати писати портрети. І якось виявилося, що я їх пишу дуже швидко. У нашій команді не було шаржиста, і я сказала: "Ану давай я спробую". Я мала вміння писати з натури і знання дизайнера, навики стилізації, добрі знання композиційних основ. І я подумала: а якщо це все об’єднати, то що вийде? Часу у мене було небагато, тому що на руках маленька дитина. Але якось так трапилося, коли донечці було 9 місяців, мене запросили на перший захід у Черкасах. Для мене це був експеримент, тому що я не знала як справлюся. Але сподобалося, і я почала активніше практикувати. Я належу до того типу людей, яким дуже важливо розвиватися.

 − Скільки часу ви витрачаєте на написання шаржу?

− Це залежить від побажань організаторів, обстановки заходу. Якщо робити простий начерк, тобто характерні особливості обличчя і стилізацію (лінії), то близько 5-7 хвилин. На кольоровий шарж потрібно десь 15-20 хвилин. Але якщо робити із сюжетом, коли малюєш не просто обличчя, а додаєш тіло, фон тощо – приблизно 35-40 хвилин.

− Що вам найбільше подобається малювати і чому?

− Мені подобаються портрети, тому що я більше люблю писати з натури. Також обожнюю розробляти авторські картинки, весільні картини. Колись зголосилася допомогти чоловікові намалювати копію. Але я наскільки бурчала, бо це було дуже нудно, що Сергій не витерпів і сказав: "Так, збирай пензлики і займися чимось іншим тому, що це явно не твоє". Тобто все, що потрібно скопіювати, мені робити складно.

− Чи вам потрібна під час написання картини особлива атмосфера?  

− Скажу чесно, маючи дуже активну дитину, мені доводилося робити так: дочка висить на руці, а я вчуся, розробляю, працюю. Я вже так, у якійсь мірі, звикла. Але взагалі, доводиться працювати по-всякому. Особливо на заходах, коли я пишу портрет, а у мене за спиною може стояти 10-20 людей, які щось коментують. Та якщо ми говоримо конкретно про творчість, то, так, мені простіше у своєму кабінеті за зачиненими дверима. Із музикою, яка мені подобається. Музика надихає мене швидше працювати.

− Яку саме музику ви слухаєте?

− Ви знаєте, я люблю від сучасної і до класики. Це залежить від того настрою, у якому я перебуваю.

− Хто з художників вам найбільше подобається?

− Я думаю, таким художником є для мене Сергій Байрак. Може, це звучить трохи смішно, що це мій чоловік, але насправді я йому дуже вдячна. Тому що в перший рік свого знайомства з Сергієм я просто відновлювала навики. Я була людиною, що не брала пензля протягом 10 років. Саме моє повернення до живопису, до мистецтва портрету − це заслуга чоловіка, тому що він на мене вплинув. Я інколи лягаю і у мене стільки в голові думок, що я не можу заснути. Я дивилася як він гарно пише картини, пейзажі. Він робить те, що важко робити мені, а я роблю те, що важко робити йому. І десь ми ось так один одного доповнюємо, один з одного черпаємо наснагу і таким чином я швидше розвиваюся. Сім’я є моєю опорою. Тому якраз Сергій Байрак є чудовим живописцем і чудовим прикладом митця академічного живопису.

− Що для вас краще: писати за канонами чи створювати своє, експериментувати?

− Створювати своє, експериментувати, але я вважаю, що спочатку повинен бути канон.  Але його потрібно освоїти до такого професіоналізму, щоб він міг на підсвідомому рівні “відстрелювати”. І тільки тоді починається творчість. Бо коли ти пройшов оцю школу академічної підготовки, тільки тоді ти готовий десь заявити, що ти щось можеш. І зараз ця академічна база швидкими темпами відмирає в Україні. Десь відмирає оце мистецтво вічного, прекрасного академічного живопису. Вміння художника відтворити реальність такою, якою вона є насправді. Це потребує вміння, кваліфікації.

− На вашу думку, бути творчим – це талант від Бога чи важка праця над собою?  

− Я бачила багатьох людей, які, не маючи таланту від Бога, своїм трудом багато чого досягали у житті, і навпаки. Вважаю, що з талантом від Бога не посперечаєшся, він просто дається людині або ні. А от коли людина його розвиває, тоді це праця. Це шанс реалізувати себе у якійсь професії і бути щасливим, відчувати себе повноцінним. Важлива частина кожної людини, особистості – це мати сім’ю. Для мене важливо бути матір’ю, розвиватися у професії, бути дружиною достойного чоловіка, досягнути всіх цілей, які я ставлю перед собою, і тільки тоді я відчуваю гармонію, повноту життя.

 − Ви проводили виставки своїх робіт?

− Ні, я брала участь у конкурсах молодих дизайнерів до того, як пішла на фабрику. Стосовно картин, то я буквально у кількох виставках брала участь у дитинстві. Мені довелося працювати останні чотири роки для того, щоб зрозуміти, що зараз я готова до цього. Тому цього літа я планую розважити публіку, своїх прихильників якраз першою виставкою. Це буде 100% карикатура. Нині (ред. – на момент написання інтерв’ю 13.02.18) готово тільки 10 робіт. Мені б хотілося, щоб їх було хоча б близько 45-50. Виставка буде у кольорі, насиченою, яскравою. Але вона буде абсолютно не політизованою. Я не ставлю перед собою цілі обсміяти якусь конкретну особистість, тому всі персонажі вигадані. Але ця виставка торкнеться кожного, тому що вона про людей, безпосередньо про українців, про наш менталітет, і якими ми є в житті. Я зараз відмовилася від багатьох, скажімо так “земних радощів”, бо практично цілодобово працюю над нею. Думаю, що відкрию для української громади інший погляд на таке слово як карикатура. Покажу її трошки в іншому ракурсі.

− Чи хотіли спробувати себе у новому напрямі чи техніці?

− Я вже пробую. Думаю, що якраз контрастом після виставки карикатури буде те, що я покажу потім. Хочу, щоб це стало сюрпризом для моїх шанувальників. Вони знають мене як шаржиста або як дизайнера одягу. Я покажу себе з іншої сторони, а саме – романтичну частину своєї душі. Це більше пов’язано з моєю донечкою, яка мене надихнула зробити всякі гарні романтичні речі і з досвідом проектування весільних листівок у минулому.

 

Вгору